енергiї, про яку твердив Сокiл. Як та енергiя може вийти назовнi,
привести щось у дiю, дати мiць машинам чи котлам?.. I Галя чесно
розповiла про свої сумнiви товаришам, нiяково потупивши очi: їй
самiй було дещо соромно, як вона не знає того, що цiлком ясно
iншим,
Сокiл усмiхнувся. Вислухавши дiвчину, вiн поглянув на Рин-
дiна i вiдповiв стримано:
- Якщо Микола Петрович дозволить, я проведу малесенький ек-
сперимент, який покаже Галi, з чим ми маємо справу. Дозвольте,
Миколо Петровичу! Хай Галиночка довiдається, яку величезну мiць
їй пощастило вiдкрити в її печерi.
- А що саме ви хочете зробити, Вадиме? - спитав Риндiн.
- Маленьку активiзацiю мiлiграма солей iнфрарадiю. Адже я
казав вам, що менi таки пощастило встановити це. Наштовхнуло ме-
не на думку те, що iнфрарадiй активiзується змiною частот радiо-
коливань. I я переконався, що альфа-частинки чинять на нього ще
бiльший вплив, ще бурхливiший. Якщо ви дозволите, я продемон-
струю це.
Риндiн погодився. Сокiл принiс з лабораторiї тоненьку
пробiрку з слiдами радiю, якою вiн користувався пiд час вивчення
iнтенсивностi космiчного промiння. Потiм вiн вiдокремив крихiтний
шматочок, крупинку вiд одного iз зеленувато-сiрих камiнцiв, що
їх принесла Галя з печери, i поклав її посеред великої грубої
дошки з твердої пластмаси, легкої, проте мiцної i щiльної, як той
мармур.
- Ван, вам не буде шкода, якщо я трошки зiпсую один з ваших
шомполiв, якими ви чистите гвинтiвки? - звернувся вiн до свого
друга.
Дiставши дозвiл вiд зацiкавленого, як i решта, Ван Луна,
Сокiл узяв тонкий мiдний шомпол i дiловитим тоном промовив:
- Зараз я активiзую цю маленьку частку солей iнфрарадiю, яка
лежить на дошцi. Менi допоможуть слiди радiю, ще є в цiй
пробiрцi. Уважно дивiться, Галиночко. Це досить рiдкiсне явище,-
в усякому разi, його ще нiхто на Землi нiколи не спостерiгав.
Вiн на мить занурив кiнець шомпола у скляну пробiрку i зразу
ж таки вийняв його.
- Вважаю, цього буде досить. Iнфрарадiй повинен реагувати
дуже активно. Проте доведеться хвилинку заждати. Я не хочу лиша-
ти пробiрку в небезпечному сусiдствi.
Сокiл вiднiс пробiрку назад до лабораторiї. Повернувшись, вiн
перенiс грубу дошку з пластмаси разом з часткою мiнералу до
дальньої стiни каюти:
- Так буде безпечнiше!
Потiм Вадим Сергiйович одiйшов вiд дошки якнайдалi, скiльки
дозволяла довжина шомпола i його витягненої руки.
Вiн простягнув шомпол до бiлої дошки i пiднiс його кiнчик до
крупинки мiнералу.
- Увага, товаришi, починаю!
Вражена Галя прикрила заслiпленi очi рукою. На дошцi раптово
спалахнуло неймовiрно яскраве свiтло, наче на нiй загорiвся шма-
ток Сонця. Воно було яскравiшим вiд вольтової дуги, яскравiшим
вiд якого завгодно потужного спалаху! Сухий спопеляючий жар, нiби
вiд розтопленого чавуну, поширився по каютi.
- Досить, Вадиме, досить! - вигукнув Риндiн.
Пролунав сухий трiск: то луснула грубезна дошка з пластмаси,
не витримавши жару. Вiд неї пiдiймалася сiра цiвка диму. Вогнет-
ривка пластмаса починала горiти.
Швидким рухом руки Сокiл вiдсмикнув шомпол. Слiпуче свiтло
згасло так само раптово, як i виникло. Здавалося, що в каютi од-
разу стало темно. Тiльки свiтився розпечений до бiлого кiнчик
мiдного шомпола, з якого повiльно падали на пiдлогу краплини роз-
плавленого металу, та дошка, що дуже розiгрiлася, вилучала все
такий самий сухий жар.
- Скажу, добра температура,- пробурмотiв Ван Лун, не зводячи
погляду з дошки.- Вiдзначаю, що цей шматочок цiлий, не згорiв!
Лежить на дошцi. Дивно, як це може бути, Вадиме?
Сокiл задумливо скуйовдив своє кучеряве волосся:
- Важко сказати поки що, Ван,- вiдповiв вiн.- Очевидно, тут
вiдбуваються зовсiм iншi процеси, вони не мають нiчого спiльного
з горiнням, про яке ви кажете. Я навiть не думаю, що iнфрарадiй
розiгрiвається сам пiд час активiзацiї. Можливо, вiн лишається
холодний i нагрiвається тiльки механiчно вiд речей, що знахо-
дяться поблизу нього.
- Як лишається холодний? - здивувалася Галя.- А цей жар, вiд
якого розтоплю-
ється мiдь? А свiтло?
- Все це - наслiдок звiльнення енергiї iнфрарадiю. Пiд впли-
вом випромiнювань радiю вiн починає розпадатися значно активнiше.
Можливо, коли б ми наблизили до нього не мiзернi слiди радiю, а
бiльше,- тодi виник би значно сильнiший ефект. Мабуть, небезпеч-
ний для нас. А за таких умов...- Вiн замислився.- За таких умов,
як я вважаю, ця крупинка iнфрарадiю сяяла б безнастанно i вип-
ромiнювала б тепло протягом десяткiв рокiв. Ось вам i енергiя
iнфрарадiю, Галиночко. Тепер переконалися? Бачите, що це за мiне-
рал?
Галя мовчала. Вона була вражена. Замiсть неї заговорив Риндiн
- в його голосi бринiли нотки занепокоєностi.
- Вадиме, ваш експеримент навiв мене на деякi роздуми,- ска-
зав вiн.- Насамперед, заберiть залишки мiнералу. I зберiгайте
їх з цiєї хвилини не iнакше як у свинцевiй шафi. Так буде безпеч-
нiше. Не треба ризикувати. Неприємнi й опiки, як отi, що їх
дiстала Галя; але можуть бути i ще неприємнiшi ускладнення. Вини-
кають ще й iншi труднощi. Певна рiч, ми мусимо привезти на Землю
iнфрарадiй, i по можливостi, якнайбiльше, чи не так?
- Ще б пак! - палко вiдгукнувся Сокiл.
- Отож доведеться зробити кiлька вилазок по цей мiнерал до
печери. Але сумний досвiд Галi показує нам, що тут також потрiбнi
серйознi запобiжнi заходи, якi утруднять роботу. Почнемо з того,
що переносити мiнерал доведеться в свинцевих сумках...
- їх можна зробити з наших свинцевих аркушiв,- вставив Ва-
дим Сокiл.
- Правильно. Але цього замало. Свинцевi сумки нейтралiзують
вплив мiнералу пiд час переноски. Втiм, збирання його також не-
безпечне. Органiчне скло шоломiв наших скафандрiв має домiшок
свинцю, правда, дуже маленький, але я гадаю, його вистачить. Не
треба тiльки близько нахилятися до мiнералу. Ви говорили, Вадиме,
що iнфрарадiй випромiнює найбiльше альфа- i бета-частинок, а га-
ма-частинок вiдносно дуже мало?
- Так, Миколо Петровичу. I альфачастинок лише трохи бiльше,
нiж гама. Це одна з дивних його властивостей.
- Нам зараз це на руку. Альфа- i бетачастинки мають дуже не-
величку проникливу властивiсть - на вiдмiну вiд гама-частинок.
Отже, буде досить захисту з свинцевих сумок i домiшки свинцю в
склi шоломiв. Звичайно, важкi свинцевi сумки дуже утруднять робо-
ту i не дадуть можливостi скоротити кiлькiсть вилазок до печери.
Проте iншого виходу я не бачу. Так, це питання ясне, хоча, зро-
зумiло, вам, Вадиме, доведеться ще раз пильно вимiряти ак-
тивнiсть випромiнювання мiнералу, особливо - в печерi. Вiд цього,
як ви розумiєте, залежатиме тривалiсть перебування в надрах.
Далi, скафандри доведеться тримати не в каютi, а в одному з
шлюзiв астроплана, їх зовнiшня поверхня пiд впливом альфа- i бе-
та-частинок може стати радiоактивною i теж небезпечною для нас.
- Правильно... Миколо Петровичу,- погодився Сокiл.- Треба
буде регулярно перевiряти i скафандри.
- То ж воно й є. Я зовсiм не хотiв би, щоб хтось з вас зане-
дужав на променеву хворобу... Тепер далi. Зберiгати iнфрарадiй
поки що краще всього назовнi. В нашому мiжгiр'ї є чимало невелич-
ких печер. Подивимось, як вiн поводитиметься, коли його зiбрати
докупи: це також нез'ясоване питання. А от як везти iнфрарадiй на
Землю - остаточно не знаю,- засмучено сказав Риндiн.- Космiчне
промiння може влаштувати нам таку реакцiю, таку активiзацiю
iнфрарадiю, що ми з вами i кiсток не зберемо... Судячи по вашому
експерименту, Вадиме, можна чекати, що космiчне промiння буде ак-
тивiзувати iнфрарадiй ще дужче.
- Цiлком можливо. А коли захистити мiнерал на час польоту
свинцем? - висловив припущення Сокiл.
- Ви забуваєте, що свинець знадобиться нам самим, дорогий
мiй,- заперечив Риндiн.- Свинцю в нас не так уже багато. Нi, це
не пiдходить... Проте що можна вигадати ще? Не знаю... Можу ска-
зати тiльки одне: якщо нам не пощастить знайти спосiб захисту
iнфрарадiю вiд космiчного промiння - доведеться вiдмовитися вза-
галi вiд думки везти його на Землю. Так, так, Вадиме, я розумiю,
що вам неприємно чути таке. Але ми не можемо ризикувати долею
цiлої експедицiї.
- Гадаю, слово "ризикувати" тут надто делiкатне,- озвався
Ван Лун.- Вважаю, ми просто вибухнемо по дорозi. Якщо не упа-
куємо iнфрарадiй дуже-дуже добре.
Сокiл мовчав. З його засмученого обличчя було видно, що йому
важко примиритися з думкою про неможливiсть привезти доро-
гоцiнний мiнерал, реальне пiдтвердження його теоретичних мiрку-
вань, на Землю. Але вiн навiть краще за iнших розумiв, що Риндiн
має цiлковиту рацiю. Треба будь-що знайти, винайти засiб захисти-
ти iнфрарадiй вiд впливу космiчного промiння. Втiм, де той засiб?
У чому вiн полягає? Як його знайти?..
Того вечора Галя Рижко довго не могла заснути. Вона лежала в
гамаку i мiркувала. Яка страшна сила таїться в iнфрарадiї! I як
дивно, що вiн такий простенький, непоказний зовнi! Якiсь камiнцi.
Ну, свiтяться в темрявi, велике дiло! Звiсно, цiкаво, але... Нi,
це просто досадно: якщо б камiнцi не свiтилися, вона, певно,
пройшла б повз них i не звернула анi найменшої уваги. Невже i
ультразолото буде таке саме непомiтне? Нi, нi, такого не може бу-
ти! Адже ж сама назва яка приваблива: ультразолото! Цiкаво, як
воно виглядає? I хто з них його знайде? Мабуть. Вадим Сергiйович,
вiн спецiально ж розшукує його, те ультразолото. I навiть каже,
що воно неодмiнно мусить бути десь поблизу...
Фантазiя дiвчини розпалювалась. А чому не може трапитися так,
що ультразолото знайде також вона? Скажiмо, це може вiдбутися
так...
Вони довго, цiлий мiсяць, копають глибоку шахту. Вадим Сер-
гiйович палко доводить, що ультразолото незабаром знайдуть, а
проте його все немає й немає. Вони в скафандрах спускаються в
шахту i шукають глибше й глибше. Складнi прилади пiдтверджують
слова Вадима Сергiйовича: так, шукачi ультразолота на правильно-
му шляху! Дедалi бiльше пiдвищується температура в шахтi. Ось уже
майже неможливо працювати, така жара. Мабуть, шукачi наблизилися
до пiдземних вогнищ, де створюється магма. Так, певна рiч, тiльки
там можна ще знайти дорогоцiнний благородний метал, тiльки там, у
глибоких надрах Венери, збереглися його запаси. I спека, задушли-
ва спека!.. Хтось падає непритомний. Його виносять з шахти, але
Галя не кидає роботи. Вона знає, що саме їй треба бути попереду,
завжди попереду! Галя обливається потом, вона вже ледве дихає, в
головi стоїть гул, але вона вперто працює. Потiм ще хтось непри-
томнiє. Проте не вона! Вона лишається сама. На нiй лежить уся
вiдповiдальнiсть, вiд неї залежить успiх дiла! Галя знає це - i
працює. I ось лунає грiм! Все навколо гуркотить i здригається, це
дуже страшно,- але iз отвору, який пробила останнiм ударом Галя,
вже ллється потiк вогняного, слiпучо-яскравого, дорогоцiнного
розплавленого ультразолота! I тодi втомлена вкрай, але безмежно
щаслива Галя пiдiймається на поверхню i скромно доповiдає Миколi
Петровичу, ультразолото знайдено!
Або нi, навiть не так. Адже ж ультразолото зовсiм не обов'яз-
ково мусить бути розплавленим. I перед очима збудженої дiвчини
вже виникла iнша, не менш фантастична, приваблива картина...
Знову праця в шахтi. Обов'язково в шахтi, бо таємниче ультра-
золото мусить знаходитися десь глибоко пiд поверхнею Венери, ад-
же ж це всiм вiдомо. I знову товаришi один за одним змушенi кину-
ти роботу, їм треба вiдпочити, їм бракує сил. Нiхто не може бути
таким наполегливим i самовiдданим, як вона, цього Галя певна, хо-
ча, звiсно, нiколи i нiкому про це не скаже. I, звичайно, вона
знову робить останнiй удар киркою. Перед нею вiдкривається вели-
