було їй важко. Втiм, не кинула камiнцi, а донесла. Хотiла показа-
ти вам. Казала, буде iнтересно вам i Вадимовi.
- Ну й дiвчина,- вражено обiзвався Риндiн,- прямо герой! Це
тi самi камiнцi, чутливi, Ван, як ви кажете?
- От-от! Гадаю, Галя вважає, що зробила нове вiдкриття. То-
му й хотiла продемонструвати вам одразу. Що ж, може й справдi
вiдкриття. Камiнцi, на мою думку, дуже дивнi. Зараз покажу вам.
Вадиме, iдiть сюди й ви, прошу.
Втiм, Сокiл був уже тут. Його як геолога i мiнеролога й
справдi цiкавили загадковi камiнцi. Але Риндiн цього разу реагу-
вав зовсiм не так, як бажано було Ван Луну. Вiн запитливо поди-
вився на Галю i коротко спитав:
- Ви несли тi камiнцi з собою в сумцi?
- Так, Миколо Петровичу.
- I сумка, як звичайно, висiла на лiвому боцi?
- Так. Риндiн повiльно пiдвiвся, сiв, важко спираючись на
руки. Обличчя його було дуже серйозним i стурбованим, коли
вiн заговорив:
- Галиночко, друже мiй, ось i розв'язання справи з вашою за-
гадковою хворобою. Ваш бiль є наслiдком опiку вiд радiоактивної
речовини. Очевидно, камiнцi, якi ви принесли, дуже радiоактивнi.
Перебуваючи довгий час у сумцi, пiдвiшенiй бiля стегна, вони об-
пекли ногу. Будемо сподiватися, що це тiльки поверхнева реакцiя...
Ван Лун тихо присвиснув: он як оберта-
ється справа! Галя здивовано поглядала на Миколу Петровича, який
вiв далi:
- I справдi, за зовнiшнiм виглядом це схоже на опiки. Добре
принаймнi, що камiнцi опинилися ближче всього до ноги, а не до
грудей або живота. Камiння безумовно радiоактивне! I якось по-о-
собливому радiоактивне, якщо iнтенсивно реагує на змiну частот
радiоколивань. А воно ж саме так, коли правильно те, що ви роз-
повiдали про нього, Ван.
Ван Лун знизав плечима: адже ж вiн просто розповiв те, що ба-
чив на власнi очi.
I саме цiєї хвилини пролунав незвичайно напружений, схвильо-
ваний голос Вадима Сокола:
- Миколо Петровичу, невже це може бути... та нi, я не можу
повiрити! I все-таки...
- Що ви хочете сказати, Вадиме? - здивовано спитав Риндiн.
- Я боюся навiть припустити, Миколо Петровичу... все це так
неймовiрно! Але разом з тим... а що, коли це - iнфрарадiй?
Галина Рижко нiчого не розумiла. Iнфрарадiй? А що це таке?
Проте вона бачила, як Риндiн вiдкинувся назад, вражений тим, що
сказав Вадим Сергiйович, як Ван Лун вийняв з рота свою люльку i
зацiкавлено дивився на геолога. Обидва вони були явно враженi,
але зовсiм не так, як Галя. Якщо дiвчину дивувало те, що Сокiл
так схвильовано заговорив раптом про якийсь невiдомий iнфрарадiй,
про який вона нiколи нiчого не чула, то Риндiн i Ван Лун, здава-
лося, зосереджено зважували, в якiй мiрi Сокiл мiг мати рацiю.
Очевидно, мова йшла про щось, хоча й суперечливе, але цiлком зро-
зумiле i добре вiдоме обом. Страшенно погано вiдчувати, що ти
знаєш значно менше вiд iнших!..
А Вадим Сокiл так само збуджено, як i ранiше, доводив:
- Справдi, Миколо Петровичу, з якої речi вперто сумнiватися
в iснуваннi сто двадцятого, коли вважати реальним iснування сто
одинадцятого? А сто одинадцятий iснує ж, i ми незабаром вiдшу-
каємо його тут, на Венерi, я певен цього! Адже ж усi данi гово-
рять про це - i навiть першi зразки порiд-супутникiв пiдтвер-
джують, що ультразолото близько. Ви самi бачили тi зразки, я по-
казував вам. Чому ж не бути сто двадцятому?
- Ви не лише зараз, а й ранiше завжди були прихильником
цiєї гiпотези,- вставив Риндiн.- Пам'ятаєте, Ван, дебати на пре-
зидiї хiмiчного товариства?
Ван Лун мовчки кивнув головою.
- Це не гiпотеза,- запротестував Сокiл iз ще бiльшою за-
пальнiстю,- а цiлком обгрунтована iдея. В усякому разi, не менш
обгрунтована, нiж була свого часу теорiя iснування ультразолота.
А зараз, Миколо Петровичу, прийшов час, коли й теоретизувати не-
ма чого. Треба просто як слiд перевiрити з допомогою точного
аналiзу. Адже ж ви самi погоджуєтеся, що жоден мiнерал, жоден
елемент на Землi - природний чи штучний - не має таких властивос-
тей активiзацiї, як цi зразки, принесенi Галею?
- Так,- задумливо погодився Риндiн,- явище цiлком незвичай-
не... Що ж, давайте перевiримо, як ви гадаєте, Ван? Хтозна, мож-
ливо, ми привеземо на Землю в подарунок нашiй Батькiвщинi i те,
чого там зовсiм не чекають. Певна рiч, це було б надзвичайно! Ру-
шайте негайно до лабораторiї, Вадиме, перевiрте. Де ж вашi
камiнцi, Галю?
Галя хотiла пiдвестися, щоб подати Риндiну свою сумку, яка
лежала в кутку каюти, проте Ван Лун випередив її.
- Лежiть, дiвчино, буду ходити за вами,- сказав вiн, прямую-
чи до сумки.- Ось, Миколо Петровичу, ось вони.
На його долонi лежали невеличкi зеленувато-сiрi камiнцi неп-
равильної форми, схожi, як з прикрiстю подумала Галя, всього ли-
ше на маленькi картоплинки. I нiчого надзвичайного, нiчого вра-
жаючого не було в їх виглядi. Чому ж навколо тих камiнцiв стiльки
хвилювання?
Дивно, але й сам Микола Петрович помiтно хвилювався. Вiн
уважно розглядав камiнцi, зважуючи на долонi, повертав то одним,
то другим боком.
- I вага досить солiдна,- промовив вiн нарештi.- Так, пе-
ревiрте, Вадиме. Зробiть розрiз, проаналiзуйте. I якщо...
Сокiл уже не слухав. Захопивши з собою кiлька камiнцiв, вiн
хутко вийшов. Риндiн задумливо подивився йому вслiд i потiм по-
вернувся до Галi, яка все ще нiчого не розумiла:
- Якщо це так, якщо Вадим має рацiю... Галю, це буде виключ-
ним за важливiстю вiдкриттям у науцi! I честь того вiдкриття за
правом належатиме вам, мила дiвчинко. Та не бентежтеся ви, адже ж
це саме так. Адже ж не хтось iнший, а саме ви знайшли в надрах
Венери цей мiнерал.
- Ми разом з товаришем Ван Луном,- сконфужено вiдповiла Га-
ля: вона нiяк не наважувалася думати, що Микола Петрович гово-
рить серйозно.
- О нi,- рiшуче спростував її слова Ван Лун,- вiдкриття во-
на зробила сама, Миколо Петровичу, свiдчу найурочистiше! Я тiльки
потiм помiтив. Iнфрарадiй на Венерi - вiдкриття Галини Рижко. Ду-
же-дуже здорово!
- Миколо Петровичу, а що таке iнфрарадiй? - боязко спитала
Галя.- Ви всi розмовляєте про нього, а я нiчого не розумiю,- до-
дала вона, червонiючи.
- Це дуже цiкаво! - розсмiявся Риндiн.- А й справдi,
оригiнальна картина, Ван. Дiвчина зробила, може статися, найваж-
ливiше вiдкриття i не знає, в чому справа. Що ж, доведеться вам
пояснити. Понудьгуйте трохи, Ван, або займiться чимось поки що:
адже для вас у моїй розповiдi не буде нiчого нового, чи не прав-
да? Ага, ось що. Покопайтеся краще в нашому радiопередавачi, мо-
же пошкодження в ньому i не таке вже складне. I перевiрте, чи не
вiдзначив автомат яких-небудь iмпульсiв з Землi. Тепер, коли в
нас дiє зонд-антена, можна сподiватися, що зв'язок з Землею поно-
виться.
- Єсть, Миколо Петровичу,- озвався Ван Лун i вирушив до
навiгаторської рубки.
- Отже, що таке iнфрарадiй, Галю? - Риндiн влаштувався зруч-
нiше в гамаку.
- Щоб вiдповiсти на ваше запитання, треба пригадати таблицю
елементiв Менделєєва. Як ви, пам'ятаєте її?
- Звичайно, Миколо Петровичу! I навiть можу, заплющивши очi,
побачити перед собою всi її рядки,- переконано вiдповiла Галя.
- Чудово. Ви знаєте, що ми прагнемо вiдшукати на Венерi
ультразолото. А як ми дiйшли до самої думки про його iснування
взагалi? Це ви знаєте?
- Продовжили перiодичну систему Менделєєва i вирiшили, що в
другiй половинi сьомого перiоду мусить бути елемент номер сто
одинадцять, який повторить властивостi золота,- без запинки
вiдповiла Галина Рижко.
- Прекрасно пам'ятаєте, дiвчино! Так от, коли спектральний
аналiз допомiг нам встановити, що ультразолото дiйсно iснує. нап-
риклад, на Сонцi,- деякi вченi, пiдбадьоренi таким пiдтверджен-
ням їх теорiї, висунули ще одну, навiть смiливiшу гiпотезу. До
речi, палким її захисником був наш Вадим Сергiйович,- додав
Риндiн, посмiхаючись.- Тому вiн так пристрасно i доводив нам за-
раз, що ви знайшли саме iнфрарадiй... Так, отже, в чому тут рiч?
Як би це розповiсти вам коротше, але так, щоб ви все зрозумiли?
Риндiн на мить задумався, потiм ляснув пальцями i заговорив
далi:
- От, насамперед,- взагалi про енергiю, люба моя Галю. Люд-
ство витрачає величезну кiлькiсть енергiї - i вченi давно вже за-
мислювалися над загрозою її недостачi. Вугiлля, нафта, торф та
iншi види палива - все це конденсована енергiя, яку ми без-
жалiсно витрачаємо сторiччями. Правда, ми дедалi бiльше корис-
туємося iншими видами енергiї, одержуваної не вiд горiння. Ви,
певна рiч, знаєте про бiле вугiлля - енергiю води, блакитне
вугiлля - енергiю вiтру, жовте вугiлля - енергiю сонячного
промiння. А протягом останнiх десятирiч людство навчилося широко
вживати атомну енергiю, яка покiрно працює на нас у котлах атом-
них електричних станцiй та iнших промислових установок. I все ж
таки вченi продовжують думати про новi й новi джерела енергiї.
- Наче мало їм атомної енергiї,- заперечила Галя.- Адже ж це
така сила, така сила!
- Звичайно, атомна енергiя дала i ще дасть людству дуже ба-
гато. Недаремно нашу епоху називають вiком атомної енергiї,- по-
годився Риндiн.- Але доводиться визнати, що й тут не все вiдкри-
то. Енергiя урану i плутонiю, яку ми використовуємо в нашому на-
родному господарствi, не кажучи вже про енергiю термоядерних
реакцiй,- потребує великих i складних промислових влаштувань, в
яких ми розщеплюємо атомнi ядра або створюємо новi. Тим часом -
як надзвичайно зручно було б використовувати енергiю якогось
радiоактивного елемента, що сам, без нашого втручання, постiйно
випромiнює її! Ну от, скажiмо, коли б ми навчилися користуватися
з енергiї чудесного елемента радiю. Якщо зiбрати все випромiню-
вання, яке дає безперервно радiй, то вийде, що один - тiльки
один! - грам радiю випромiнює за 6 дiб тепло, достатнє для того,
щоб скип'ятити склянку води. Всього один грам радiю, Галю! I
отак, безперестанно розпадаючись, наш грам радiю буде випромiню-
вати з себе енергiю понад 16 тисяч рокiв, доки не залишиться вiд
нього мiзерна порошинка, менша однiєї тисячної частки. За цей час
наш грам радiю вилучить iз себе 2,8 мiльярда малих калорiй, якщо
всю його енергiю перевести на тепло. Це стiльки ж тепла, скiльки
дають при спалюваннi 425 кiлограмiв найкращого кам'яного вугiлля.
Ось що таке радiй, Галю, i прихована в ньому енергiя!
Галя кивнула головою: це вона знала, хоча й не так точно.
- Проте ви знаєте також, що радiй розкладається надзвичайно
повiльно, i наука не знає засобiв прискорити такий розпад,- вiв
далi академiк Риндiн.- I тому ми не можемо практично використати
його енергiя. Наука навчилася користуватися нею, скажiмо, в меди-
цинi,- до речi, i ми маємо в астропланi маленьку пробiрку з
слiдами солей радiю. I от - виникає питання: чи не може бути в
природi якогось подiбного до радiю елемента, що мiг би розклада-
тися теж сам по собi, як радiй, проте значно швидше? А коли це
можливо, то де шукати такий елемент?
Галя слухала з цiкавiстю, яка дедалi зростала: Микола Петро-
вич мав хист розповiдати про найскладнiшi речi надзвичайно прос-
то, зрозумiло - i разом з тим дуже цiкаво!
- Тут ми й наближаємося до тiєї гiпотези, пристрасним захис-
ником якої є наш друг Вадим,- говорив Риндiн.- Вiн i його одно-
думцi з Всесоюзного хiмiчного товариства мiркували так. Якщо ви
припустили iснування елемента номер сто одинадцять, ультразолота,
розширивши для цього перiодичну таблицю елементiв Менделєєва, а
експерименти i спектральний аналiз довели правильнiсть такого
припущення,- то чому не пiти ще далi? Чому не розширити таблицю
Менделєєва за межi iснуючого сьомого ряду i не припустити iсну-
