- Е нi, досить експериментiв,- уже тихо проговорила Галя
Рижко. Втiм, i цi неголосно вимовленi слова вчинили той же самий
чарiвний ефект. Незчисленнi камiнцi в стiнах i склепiннi яскраво
спалахнули, випромiнюючи хвилi блакитного свiтла. I тепер Галя
встигла помiтити, що камiнцi свiтилися не всi разом, а якось по
черзi, теж хвилями, як ото хвилями хилиться долу од вiтру висока
стигла пшениця в полi.
Але не на чудеснi камiнцi дивилася зараз, затамувавши подих,
дiвчина. Вона з жахом побачила, як вусата потвора, грiзно ревучи,
пiдвелася i оглядiлася. Потiм тварина повiльно повернулася i так
само повiльно поплазувала вздовж печери. I хоча блакитнувате
свiтло вже згасло, Галя ясно бачила в сутiнках, як потвора,
дiставшись однiєї iз стiн, рушила вздовж неї, обмацуючи стiну ву-
сами, її широкi лапи-гребiнцi прочiсували пухкий грунт, вiдкидаю-
чи вбiк велике камiння, наче пiщинки. Одна задня лапа по твори
безсило висiла, i тварина тягла її, очевидно, не володiючи нею.
Вона рухалася пiд стiною, повз вихiд з пiдземного ходу, далi,
далi в напрямi до застиглої в нервовому напруженнi дiвчини, яка
нерухомо лежала за плескатою скелею, мiцно стискаючи в руках свою
останню надiю - гвинтiвку. Становище було безвихiдним, потвора в
своєму русi попiд стiною вiдрiзала єдиний шлях вiдступу до
пiдземного ходу. Ще кiлька хвилин - i вона опиниться тут, вона
помiтить дiвчину i тодi...
Дивно, не пояснимо,- проте Галя раптом вiдчула, що вона
бiльше не хвилюється, що страх, який був охопив її, кудись зник.
На змiну йому прийшло напружене збудження людини, яка добре ро-
зумiє, що допомоги чекати немає звiдки, що вона повинна поклада-
тись лише на власнi сили. Ну що ж, якщо так, то Галина Рижко не
вiддасть дешево своє життя! Якщо треба боротися,- будемо боротися!
Неквапливо i обережно - мабуть, так поводився б i незворуш-
ний Ван Лун! - Галя поклала зручнiше свою автоматичну гвинтiвку i
взяла потвору на прицiл. Вона цiлилася старанно, як у тирi,- але
поки що не для того, щоб одразу стрiляти. Нi, хай краще потвора
пiдповзе ближче, тодi буде вiрнiше. Куди ж скерувати першу кулю з
тридцяти, якi були в її розпорядженнi? Де життєвi центри
тварини?..
А страховище все пiдповзало. Здавалося, що потвора вiдчула
недалеко вiд себе незнайому, чужу iстоту, ворога, її щупальцi
мелькали, наче блискавки, лапи ще ширше загрiбали грунт, камiння
вiдлiтало в сторону, наче снаряди, ударяючись iз гуркотом об
скелi.
"Припустити, щоб ця мерзенна потвора схопила мене i вбила?
Нi, не бувати такому!"
Галя прицiлилася якнайкраще. Вона обрала надiйну цiль - у
верхнiй частинi голови тварини, мiж лютими її очима. Дiвчина
пам'ятала, що рани в голову звичайно бувають найсмертельнiшими
для тварин. Крiм того, при такому прицiлi вона встигне за кiлька
секунд випустити з гвинтiвки в цю точку не менше десятка куль. Не
промахнеться ж вона з такої невеличкої вiдстанi!..
Потвора пiдповзала, її вiддаляло вiд дiвчини не бiльше як
метрiв п'ятнадцять-двадцять. Галя завмерла, її примружене праве
око знайшло i тримало пряму лiнiю, що з'єднувала мушку на стволi
гвинтiвки i обрану нею точку на головi тварини мiж очима. Тепер
хай стане трохи свiтлiше, перед пострiлом треба краще бачити...
- Стiй, огидне страховище! - голосно крикнула дiвчина.
Яскравi хвилi слухняно попливли печерою. Так, цiль узята пра-
вильно. Все добре видно.
Немов пiд час учбової стрiльби, Галя акуратно натиснула на
спуск. Сухий пострiл пролунав коротко й чiтко - i вiдгукнувся
довгою завмираючою луною в глибинi печери. Щось ударилося об ске-
лю, за якою лежала дiвчина, впало бiля неї разом з вiдбитими
скалками камiння.
Галя поглянула - i похолола. Це була її куля! Отже, куля з
гвинтiвки не пробила череп потвори, вiдскочила вiд нього?.. Пот-
вора зодягнена в панцир?..
Гаразд, нехай буде, що буде! В магазинi
є ще чимало куль, Галя знайде мiсце, куди
їх всадити, в око, чи що... Не може бути такого, щоб ця потворна
тварина була цiлком вкрита невразливим панциром!
Пострiли з автоматичної гвинтiвки лунали один за одним, як
короткi кулеметнi черги. Галя вцiляла вище i нижче, лiвiше i
правiше. Мусить же, мусить нарештi знайтися вразливе мiсце на
тiлi потвори!
Проте кулi й далi все так само вiдлiтали назад, рикошетували,
вiдбивали кам'янi бризки вiд скель печери. А розлютована тварина,
гучно ревучи, посувалася вперед, роздратована ударами куль об її
панцир. Щупальцi звивалися в повiтрi, наче довгi батоги, лапи з
силою врiзувалися в грунт. Ось потвора вже всього в п'яти-шести
метрах вiд дiвчини, яка лежить за плескатою скелею.
Одна з широких лап, наче закутих у панцир, злетiла високо
вгору, замахуючись майже над Галею. Ще мить...
Руки дiвчини похололи. Гвинтiвка здавалася неймовiрно важкою,
такою важкою, що Галя вже не в силах була пiднести її i знову
стрiляти, її нерви не витримали: це було вкiнець жахливо! У пот-
вори такий панцир, який не можуть пробити кулi!
Знасилена Галя в одчаї опустила голову в шоломi на руки, на
непотрiбну тепер гвинтiвку. Глухий стогiн вихопився в неї.
I немов вiдповiдаючи на нього, загадковi камiнцi в стiнах i
склепiннi печери спалахнули неспокiйним, хвилястим свiтлом, яке
залляло нерухому постать дiвчини в скафандрi i занесену над нею,
закуту в панцир лапу потвори.
РОЗДIЛ ШОСТИЙ,
присвячений описовi подорожi в надра Вене-
ри, куди вирушив Ван Лун, шукаючи Галю
Рижко, а також тим труднощам, якi зустрiв
мандрiвник пiд час цiєї подорожi.
Ван Лун у роздумi стояв перед круглим проваллям. Сюди чи не
сюди? Вiн оглянувся. За кiлька метрiв виднiлося ще одне провалля,
теж кругле, теж глибоке. Обидва вони вели кудись у надра Венери.
Обидва, здавалося, були не природного походження, а зробленi жи-
вими iстотами, як величезнi нори. Та й Сокiл пiдтвердив це припу-
щення, коли вони з ним знайшли тут переносний радiопередавач Галi
Рижко:
- Безумовно, якiсь нори невiдомих страховищ. Ван, це не при-
роднi печери! Дивiться, стiнки пухкi, легко осипаються. Я певен,
що цими норами користуються тварини - i весь час пiдновлюють їх,
розчищають.
Так, припустимо, що обидва круглi отвори в грунтi є початком
пiдземних ходiв. Проте в який з них спускатися? Де розшукувати
Галю?
Розмовляючи з товаришами, Ван Лун намагався втiшити, заспо-
коїти їх, вселити певнiсть, що Галя жива й здорова, що вона прос-
то десь застряла i тепер чекає на допомогу. Можливо, мовляв, во-
на ховається вiд якоїсь небезпеки, можливо, в неї бракує сил по-
вернутися без допомоги товаришiв. Так говорив Риндiну i Соколу
Ван Лун, так думав i вiн сам, доки не знайшов бiля одного з цих
отворiв переносного радiоприймача Галi. А тодi напрям думок. Ван
Луна змiнився, хоча вiн i не сказав про це жодного слова товари-
шам. Навiщо?
Якщо Микола Петрович просто дуже турбувався про Галю, яку вiн
устиг щиро полюбити за її моторнiсть, веселий характер,
кмiтливiсть i безпосереднiсть, то Вадим Сокiл буквально не знахо-
див собi мiсця. Ван Лун ясно розумiв: це була не тiльки тривога
за товариша, який потрапив у небезпеку. Це було щось бiльше. I
хоч би як приховував Сокiл свої почуття до дiвчини, вони прорива-
лися i в його збуджених запитаннях, якими вiн засипав Ван Луна, i
в лагiдних словах, якими вiн згадував про Галю. Сказати Вадиму,
що у самого Ван Луна лишалося дуже мало надiй,- означало завдати
йому глибокого суму.
Нi, поки ще можна на щось сподiватися,- говорити Соколовi про
тривогу Ван Луна було не слiд. Досить i того, що Ван Луну насилу
пощастило за допомогою Миколи Петровича вiдговорити Сокола вiд
його настiйливого намiру вирушити разом на розшуки дiвчини. Знер-
вований експансивний геолог не розумiв, що вiн буде тiльки зай-
вим тягарем для Ван Луна, якому пiд час розшукiв довелося б вод-
ночас i пiклуватися про товариша - до речi, дуже мало пристосова-
ного до небезпечних подорожей.
Так, у Ван Луна лишалося не дуже багато надiй.
Галя впала в одне з цих проваль,- тут сумнiвiв не було. Де ж
вона могла бути пiсля цього? Якщо вона розбилась пiд час падiння,
тодi знайшли б її тiло. Якщо падiння не завдало шкоди їй, тодi
Галя вiдгукнулася б на крики Ван Луна i Сокола, почувши
їх. Проте дiвчина не озивалась, i тiла її в проваллях також не
було,- Ван Лун пильно оглянув дно обох нiр, освiтлюючи їх
промiнням свого прожектора. Що ж тодi лишається?
Ван Лун згадав, як Сокiл висловив припущення вiдносно потво-
ри, що нападала на мiжпланетний корабель пiд час їх вилазки. Так,
Галя впала сюди, на днi провалля її немає,- лишається припустити,
що її схопила i потягнула з собою та велетенська тварина, яку
описав йому Риндiн. Адже i слiди потвори зникали також тут, бiля
проваль, куди приводили ряди поламаних молодих дерев i понiвече-
ної оранжевої папоротi. А коли тварина схопила Галю,- як можна
сподiватися врятувати її?
Тривога дедалi бiльше охоплювала Ван Луна. Найдосаднiше було
те, що ця тривога заважала спокiйно думати, зважувати, мiркувати.
Треба було опанувати себе. Вiн ще нiчого як слiд не знає, все це
самi догадки, припущення. Зараз вони здаються похмурими мов нiч;
трохи згодом - можуть змiнитися, поступитися мiсцем для iнших,
бадьорiших. Як це говориться в старiй пiсеньцi:
Обiрвалась дорога, зник твiй шлях.
Але поглянь,- знов стежечка з'явилась;
Коли й до дна ти вичерпав всю воду,
З глибин проб'ється нове джерело!
Треба шукати таку нову стежечку надiй, треба шукати нове дже-
рело сподiванок! Перевiримо ще раз.
Переносний радiопередавач знайдено тут, бiля цього провалля.
Але ця нора не така глибока, як друга. I слiди тварини зникали не
тут, а саме бiля другого провалля. А може, потвора рушила цiєю
другою норою, не тiєю, куди звалилася Галя? Може, дiвчина, впав-
ши, вiдкотилася вбiк i згори її важко помiтити, а сама вона знеп-
ритомнiла i тому не вiдповiдає?.. Все може бути. Треба спробува-
ти ще пошукати її: а що, коли за цей час вона вже опритомнiла?
Нахилившись над проваллям, Ван Лун гукнув:
- Галю! Вiдгукнiться, Галю! Мовчання. Як i ранiше, чути ли-
ше дзижчання i невгамовне стрекотiння незчисленних комах. Га-
ля не озивається. Так, будемо перевiряти далi.
Яскраве промiння нагрудного прожектора Ван Луна освiтило тем-
не дно першого провалля,- того, бiля якого було знайдено переда-
вач. Нi, нiчого не видно, крiм... крiм округлої ямки в пухкому
грунтi на днi. Вона нагадує слiд людського тiла. Можливо, це
вiдбиток тiла дiвчини, що впала туди згори? Але куди ж тодi вона
зникла? Адже слiди потвори губилися не тут, а бiля другого про-
валля!
Ось вона, нова стежечка надiї. Звичайно, вiдсутнiсть Галi ли-
шалася поки нерозв'язаною загадкою; проте вiдпадало iнше, най-
страшнiше припущення, що дiвчину схопила потвора. Так, тепер мож-
на було дiяти.
Ван Лун навмисне особливо пильно перевiрив своє спорядження:
коли хочеться поспiшати, треба робити все повiльно i акуратно.
Приказка говорить: "Сiм разiв одмiр, а тодi вже рiж".
Автоматична гвинтiвка з розривними кулями - є. Запасний ре-
зервуар з оксилiтом прив'язаний на спинi. В основному резервуарi
запасу оксилiту вистачить на дванадцять годин дихання; запасний
дасть iще шiсть годин,- не для нього самого, а для Галi, в якої
заряд оксилiту вже виснажувався. На спинi - переносний радiопере-
давач. Вiн добре укрiплений ремiнцями. Три атомiтнi гранати на
поясi - є. Запаснi обойми з патронами - в сумцi на боцi. Всi при-
лади дiють бездоганно, все в порядку. Можна вирушати.
Ван Лун увiмкнув переносний радiопередавач i чiтко, твердо
промовив:
- Товаришi, вирушаю на розшуки вниз, у провалля. Не знаю, чи
