Зрозумiйте, нiчого особливого, по сутi, не сталося. Трохи вкусив
вас клiщ. Ван зняв його. Ранку промито, залiплено. I все, бiльше
нема чого думати. У життi й не таке трапляється. Навiщо звертати
увагу на такi дрiбницi? Та я на вашому мiсцi вже забув би про
все. Подумаєш, вкусив якийсь мiзерний клiщ! Дрiбниця!
- Дозволю собi зауважити: ще одна така дрiбниця сидить на
вашiй власнiй нозi, Вадиме,- пролунав незворушний голос Ван Луна,
який спокiйно закурював свою улюблену люльку, тепер уже без сто-
ронньої допомоги.
- Де? Де? От мерзота! - аж пiдскочив стривожений Сокiл. Вiн
люто вдарив себе рукою по нозi. Обличчя його перекосилося вiд
гримаси огиди. З-пiд руки бризнула кров. Рiзким ударом роздавив
клiща, який сидiв на нозi. Вадим заметушився: - Де дезинфекцiя?
Куди я поставив пляшку? Мерщiй треба промити! Чорти ж його
знають, що то за клiщi... насправдi, як неприємно, як бридко...
- Гадаю, не варт звертати увагу, друже,- попихкуючи люлькою,
так само спокiйно говорив Ван Лун, явно копiюючи попередню мову
Сокола, звернену до Галi.- Трохи вкусив вас клiщ, трохи ви вбили
його. Дрiбницi. Зовсiм, гм, дурниця, чи не так?
Сокiл сердито поглянув на Ван Луна, проте змовчав. Зате Галя
смiялася на весь голос. Вона розумiла чудово, що не має права
смiятися, адже Вадим Сергiйович говорив тодi все це, щоб заспо-
коїти її, пiдбадьорити... Але вже надто смiшно вiн одразу змiнив-
ся, коли дiло торкнулося його самого. А тут iще Ван Лун глузує з
таким страшенно серйозним виглядом... I ось веде ще й далi, хоча
б на хвилинку посмiхнувсь: як вiн може так - жартувати i оком не
моргнути!
- Клiщ не дуже юрська iстота нiбито. Нiчого, ще побачимо ба-
гато. Будемо вивчати. Два дослiди є: Галя i Вадим. Цiлком добре,
можна перевiряти враження, чи не так, Вадиме? Проте вважаю, клiщi
не самi залiзли до нас, Миколо Петровичу,- звернувся Ван Лун до
Риндiна.- Скорiше, ми принесли їх сюди. Зараз перевiримо.
Уважний огляд скафандрiв довiв, що Ван Лун мав рацiю. На од-
ному скафандрi, причаївшися, сидiло три клiщi, на другому - один.
Вони неспокiйно ворушилися, сухi i плескатi, чуючи запахи живих
iстот, кров'ю яких могли заспокоїти голод. Всiх непроханих гос-
тей одразу було знищено.
Злива за iлюмiнатором вщухала. Але про вихiд з астроплана
годi було й думати. Бурхливi водоспади все ще линули по схилах
мiжгiр'я, хоча й не так нестримно, як ранiше. Рiчка, що виникла
внизу, навпаки, помiтно збiльшувалася, її потоки перекочували
важке камiння i кружляли його у коловоротах. Микола Петрович
вiдiйшов од iлюмiнатора, пощипуючи борiдку, що завжди свiдчило
про його неспокiй.
- Слухайте, друзi мої,- сказав вiн, звертаючись до всiх ра-
зом.- Нам слiд обмiркувати, як поводитися далi. Якi першочерговi
завдання стоять перед нами? Насамперед, треба встановити: чи змо-
жемо ми якимсь чином витягти звiдси наш астроплан? Ми знаємо вже,
що вiн лежить мiж скелями. Умови для зворотного старту майже не-
можливi. Але як мiцно тримають його скелi? Чи не зможе потiк во-
ди, скажiмо, вiд такої зливи, визволити його? Ясна рiч, якщо ми
перед тим вживемо певних допомiжних заходiв... Це перше завдання,
яке пiдлягає вивченню i розв'язанню, тим бiльше, що заливнi дощi
тут бувають, очевидно, нерiдко. Друге завдання - вивчити найближ-
чий до нас район Венери, його геологiчнi особливостi, його рос-
линний i тваринний свiт. Я вирiшив зробити ось як. Щойно ми
дiстанемо можливiсть, щойно зiйде вода, Вадим i Ван Лун
вийдуть... так, так, i ви, Галю, можете вирушити з ними,- поквап-
ливо додав Риндiн, помiтивши, як стрепенулася засмучена дiвчина.-
Ви оглянете астроплан, вивчите, як саме вiн лежить. Потiм, якщо
залишиться час, Вадим накреслить геологiчну схему мiжгiр'я. З
цього ми й почнемо. Це буде першою нашою серйозною розвiдкою, чи
не так?
- Можна збиратися, Миколо Петровичу? - запитала Галя. Вона
вже горiла вiд нетерпiння. Риндiн мимоволi розсмiявся:
- Нi, Галю, на жаль, доведеться трохи зачекати, не поспiшай-
те. Я бачу, ви ладнi вибiгти просто пiд зливу? Така прогулянка не
дасть потрiбних нам наслiдкiв.
- Та ж злива вже вщухла, Миколо Петровичу,- упиралася Галя,
якiй таки й справдi дуже хотiлося вийти якнайшвидше.
- Навiть тодi, коли вона зовсiм вщухне, коли зiйде вся вода
з мiжгiр'я, i тодi треба буде спочатку придивитися. Адже ми ще не
знаємо й приблизно, яка тривалiсть дня на Венерi. Чи ви бажаєте
вирушити в подорож, так би мовити, проти ночi, прямо на побачен-
ня з нашим нiчним вiдвiдувачем?
Певна рiч, Микола Петрович мав рацiю. I дощ ще не припинився,
i вода ще сходитиме довго, i, можливо, вже надходить вечiр,
таємнича нiч Венери з її неприродним для людей Землi фiолетува-
тим присмерком. Нiч Венери з блукаючими серед примхливих жовтога-
рячих i червоних рослин дивними i страшними потворними
тваринами... брр, i згадувати про них неприємно!
Галя Рижко мовчки зiтхнула. Доводиться чекати!
РОЗДIЛ ТРЕТIЙ,
який описує подорож Вадима Сокола, Галi
Рижко i Ван Луна по нетрях Венери, зна-
йомство мандрiвникiв з химерним рослинним
свiтом планети i закiнчується тривожними
сигналами, якi подає академiк Риндiн, що
залишився в астропланi.
- Астроплан застряв кормовою частиною!
- Стабiлiзатори цiлi й непошкодженi!
- У правого сопла погнутий край!
- З правого ж таки боку в корпусi кiлька вм'ятин!
Галя Рижко виголошувала цi урочистi фрази, кожного разу по-
вертаючи перед тим маленький вимикач на грудях скафандра. Цим во-
на включала переносну радiоустановку, прикрiплену ременями в неї
на спинi. Радiохвилi несли її повiдомлення до мiжпланетного ко-
рабля, де до них уважно прислухався Микола Петрович. Вiн вiдзна-
чав на схемi астроплана, що лежала перед ним, тi пошкодження, про
якi сповiщала йому Галя.
Звичайно, можна було б i не вдаватися по допомогу до перенос-
ної радiоустановки, бо на такiй маленькiй вiдстанi досить було б
i постiйного передавача, вмонтованого в скафандрi. Але мандрiвни-
ки мали на увазi пiсля огляду астроплана зробити вилазку за
мiжгiр'я. А звiдти доповiдати Риндiну можна було вже тiльки за
допомогою значно потужнiшої переносної радiоустановки, бо переда-
вач скафандра не перекрив би велику вiдстань.
Огляд астроплана не давав нiчого втiшного. Мiжпланетний кора-
бель, упавши на поверхню Венери, котився вниз у мiжгiр'я,- про це
свiдчили глибокi вм'ятини в його металевому корпусi. Добре ще,
хоч обiйшлося без пробоїн i серйозних пошкоджень. Але годi було й
думати про легке визволення мiжпланетного корабля iз скель, якi
оточували його.
Повернення на Землю ставало складною, трудною проблемою. Роз-
в'язати її, мабуть, буде значно важче, нiж навiть вiдшукати на
Венерi мету їх прильоту - ультразолото.
Троє людей у скафандрах пильно оглядали астроплан i вивчали
його положення мiж скелями. Точнiше, оглядали двоє, Сокiл i Галя
Рижко, бо Ван Лун весь час роздивлявся навколо, промацуючи своїми
зiркими примруженими очима мiсцевiсть: адже зараз пiд його охоро-
ною перебувало вже двоє товаришiв. Обидва вони, i Галя, i Вадим,
були за вимогою Ван Луна озброєнi скорострiльними електричними
пiстолетами. Але якщо на Галю ще можна було в якiйсь мiрi покла-
датися як на стрiльця, то думка про Вадима примушувала Ван Луна
тiльки оглядатися ще пильнiше.
Ще перед виходом з корабля Ван Лун розповiв товаришам про
зустрiч з летючими хижими комахами i павуком. Згадав вiн i про
живий потiк з рiзноманiтних комах. Тепер Галя i Вадим мали мож-
ливiсть самi переконатися, що поверхня Венери густо заселена ко-
махами найдивовижнiших типiв i видiв. Вони аж кишiли, роєм роїли-
ся буквально всюди.
- А може, б нашому мiжгiр'ї iснують якiсь особливi умови? -
висловив догадку Сокiл.- Раптом виявиться, що це чомусь улюблена
ними дiлянка? Адже ж iнакше трудно пояснити таку кiлькiсть комах
в одному мiсцi.
Ван Лун знизав плечима i нiчого не вiдповiв. Йому таке припу-
щення здавалося сумнiвним. Втiм, мабуть, усе поступово з'ясує-
ться. А поки що - треба бути обачливими. В усякому разi, досвiд
нiчної пригоди i денних зустрiчей Ван Луна з комахами пiд час
першої вилазки з Риндiним не минув дарма. Перед тим як вирушити
далi за межi скелястого мiжгiр'я, Галя Рижко за пропозицiєю Ван
Луна повернулася до астроплана i взяла з собою також скорос-
трiльну гвинтiвку в додаток до пiстолета. Попри всю повагу до
новiтнiх зразкiв зброї, Ван Лун все ж таки покладався бiльше на
випробувану радянську автоматичну тридцятизарядну гвинтiвку.
Обережний Микола Петрович вирiшив був спочатку, що мандрiвни-
ки для першого разу мусять обмежитися тiльки оглядом астроплана.
Але потiм вiн зважив на прохання Сокола, який палко доводив, що
пiсля зливи слiд, не вiдкладаючи, вивчити намиви, створенi водос-
падами, i породи схилiв мiжгiр'я, що оголилися пiд потоками води.
- Гаразд, iдiть,- погодився академiк i додав: - Але пам'я-
тайте, що радiопередавач астроплана пiд час падiння пошкоджено, i
ми його ще не полагодили. Значить, я буду вас тiльки чути, бо ж
Галя бере переносну радiоустановку, а вiдповiдати вам нiчого не
зможу. I умовимося так: якщо потрiбне буде ваше термiнове повер-
нення,- я подам вам сигнал двома маленькими вибухами з ракетного
двигуна. Сподiваюся, що цього робити не доведеться, але на всяк
випадок - пам'ятайте: почувши вибухи, негайно повертайтеся! А те-
пер вирушайте. Бажаю успiху!
Тiльки вiдiйшовши од астроплана i скель, серед яких вiн ле-
жав, тiльки ступивши на вогкi ще вiд дощу схили мiжгiр'я, ман-
дрiвники на мить спинилися, враженi дивовижним пейзажем. Спинив-
ся навiть Ван Лун, який уже був знайомий з ландшафтом Венери. Нi,
пiд час першого його виходу з Риндiним картина була далеко не та-
кою!
Злива освiжила, оновила рослиннiсть - i вона сяяла тепер со-
ковитими рiзноманiтними барвами. Очi мандрiвникiв, звиклi до
сутiнi, що панувала в каютi корабля, до тьмяного сiруватого
кольору всього, що було з ними в астропланi, мимоволi жмурилися
вiд яскравих тонiв, майже заслiпленi фантастичною квiтчастiстю
незайманої дикої природи. Те, що вони бачили зараз, не йшло нi в
яке порiвняння з баченим будь-коли ранiше. Венера являла собою
велетенську вологу теплицю пiд непроникливим хмарним покровом!
Гiгантськi стрункi дерева, схожi на араукарiї, пiдносили ви-
соко вгору широкi крони свого вiття, яке погойдувалося пiд пори-
вами вiтру. Здавалося, було виразно чути, як шелестiло їх крупне
лускоподiбне червоне листя, серед якого виднiлися величезнi шиш-
ки завбiльшки з двi-три людськi голови. Ось з ближньої араукарiї
зiрвалася одна з таких шишок. Важка коричнева куля пролетiла в
повiтрi, ламаючи на своєму шляху гiлки, i покотилася схилом униз,
до астроплана.
Галя Рижко мимоволi вiдступила на крок i оглянулася: чи не
готує ще якесь з дерев отакий несподiваний подарунок, здатний
вбити на мiсцi необережного перехожого?..
Безкраїй первiсний лiс оточував мiжгiр'я i тягнувся аж до са-
мого обрiю. Де-не-де понад лiсом височiли червонi кошлатi шапки
велетенських араукарiй на довгих струнких стовбурах. I ще високо
пiдiймалися яскравi витягненi конуси якихось рiдних братiв зем-
них кипарисiв. Мiж ними око вiдзначало ще одного цiкавого пред-
ставника флори Венери: на хмарному тлi неба маяли, гойдаючися в
прозорому повiтрi, широкi лапчастi вiяла листя своєрiдного i кра-
сивого дерева, що нагадувало рiдкiсне на Землi дерево гiнкго. Ви-
сокi стовбури араукарiй стояли вiддалiк один вiд одного, а весь
грунт мiж ними був укритий густими, непролазними хащами рослин,
якi майже нiчим не вiдрiзнялися вiд пальм,- хiба що тiльки черво-
ним кольором листя.
Це були справжнi цiкадеї з їх товстими приземкуватими стовбу-
