А недалеко вiд величезної планети, наче намагаючись перехопи-
ти Венеру в її безупинному русi, лине блискуча крихiтна порошин-
ка. Вона виблискує в промiннi Сонця, мов iскорка, вона явно хоче
наздогнати Венеру, перетяти їй шлях. Де тобi, мiзерна металева
порошинко, i не намагайся! Ти така малесенька,- гiгантська плане-
та, неквапно обертаючись у просторi, розчавить тебе своєю масою,
знищить, навiть не помiтивши цього! Але металева порошинка все
так само летить i летить, наближаючись навскоси до орбiти Венери.
Мiльярди зiрок здивовано поглядають на дивну, вiдважну поро-
шинку; навiть Сонце, могутнє блискуче Сонце, здається, зацiкавле-
но позирає сюди.
А порошинка лине далi й далi - впевнено i прямо. Нею керує
людський розум. Маленька, ледве помiтна металева рисочка, схожа
на крихiтну сигарку,- вона вперто летить своїм шляхом.
I ось з одного її боку виникає ледь помiтна хмаринка диму, що
повiльно тане в холодному просторi.
Академiк Микола Петрович Риндiн, прицiлюючись всiм корпусом
астроплана, не зводячи напруженого погляду з величезного диска
планети, пересунув рукоятку керування ракетними двигунами. Заряд
атомiту вибухнув; вогонь i розпеченi гази вилетiли iз сопла раке-
ти на правому крилi. Астроплан здригнувся i трошки змiнив напрям.
Хмара диму розтанула в просторi, її вже немає. Металева си-
гарка майже не змiнила свого шляху. Вона все так само неухильно
лине до обгорненої хмарами планети.
Над гамаками центральної каюти свiтився великий чотирикутний
екран перископа. На ньому яскраво позначався величезний
свiтло-сiрий диск Венери. Погляди трьох мандрiвникiв, пасажирiв
загальної каюти, не вiдривались вiд нього. Диск збiльшувався, вже
ледве вмiщуючись в рамках екрана. Сiрий загадковий диск, затягну-
тий суцiльною пеленою хмар.
Вiдстань мiж планетою i блискучою сигаркою зменшувалась. Зда-
валось, вони осьось зiткнуться. Ще мить - i астроплан
розiб'ється, перетвориться на порох, на нiщо... Але саме в цю се-
кунду з його правого боку з'явилась iще одна хмаринка диму.
Академiк Риндiн вiдчув, як краплини поту скотилися по його
лобi. Вирiшальний момент наближався. Ось сюди, сюди треба скеру-
вати корабель, щоб вiн пролетiв якраз над густими хмарами, не ви-
ще, але й не нижче, щоб вiд тертя в атмосферi Венери почалося
гальмування. Iнакше благополучна посадка буде неможливою. Сюди,
сюди... Рукоятка керування двигунами знову легко зсунулась. Ви-
бух атомiтного заряду знов штовхнув астроплан. На мить академiк
Риндiн мимоволi заплющив очi: зараз з'ясується все!
Металева сигарка з льоту ринула до туманної пелени, що обгор-
тала гiгантську планету. Ринула - i сховалась у тiй пеленi. Да-
лекi зiрки на чорному небозводi, здавалось, здригнулися, затрем-
тiли...
На великий екран перископа в центральнiй каютi астроплана на-
сунулись сiрi хмари. Мерехтливими прозорими струменями вони з
блискавичною швидкiстю промайнули перед очима мандрiвникiв... I
через якусь долю секунди вони вже зникли. I - дивно! - диск Вене-
ри наче повiльно повертався перед схвильованими спостерiгачами в
каютi, вiдкриваючи їх очам новi й новi шари сiрих i бiлих хмар.
Нi, величезна куля планети не розчавила, не знищила астроп-
лан! Блискуча сигарка проскочила над тiєю кулею, ледве торкнув-
шись хмарної пелени. I там, де вона пролетiла, в туманi, що коли-
вався над хмарами, лишилась пряма тонка смужка - слiд планетного
корабля. А сам корабель уже линув далi, вздовж елiпса навколо
планети, яка захопила його силою свого тяжiння. Венера несла те-
пер з собою в Космосi корабель аргонавтiв Всесвiту, що почав
обертатися навколо неї, мов її супутник.
У центральнiй каютi астроплана гучно й радiсно пролунав го-
лос Миколи Петровича Риндiна, посилений репродуктором:
- Друзi, гiпербола нашого польоту перетворилася на елiпс! Ми
летимо навколо Венери! Ми вступили в перший елiпс. Десять годин i
п'ятдесят чотири хвилини триватиме наш полiт навколо Венери цим
елiпсом,- доки ми не опинимося на тому ж самому мiсцi, де вперше
влетiли в атмосферу планети. Розрахунки правильнi! Можна вийти з
гамакiв!
Дружнi вiтальнi вигуки були йому вiдповiддю. Сокiл збуджено
потискував руку Ван Луновi: перемога, атмосфера Венери гальмує
астроплан, все в порядку!
Кiлька годин мiжпланетний корабель мчав навколо Венери по
елiпсу, нiби намагаючись вiдiрватися вiд планети, знову полинути
до безкраїх просторiв Всесвiту. Але саме тодi, коли астроплан до-
сяг, здавалося, найбiльшої вiдстанi, коли Венера лишалась уже да-
леко позаду,- її тяжiння почало невблаганно вигинати цей елiпс.
Астроплан плавно закругляв свiй шлях, описуючи широку криву, яка
повинна була знову привести його до Венери, до пелени її хмар.
Перший елiпс закiнчувався. Мiжпланетний корабель повертався до
тiєї самої точки над хмарами Венери, де вiн пролiтав першого разу.
Академiк Риндiн знову сидiв перед пультом керування, чекаючи
потрiбної митi, щоб знову, коли виникне потреба, запустити двигу-
ни. Так, уже перший елiпс показав, що розрахунки маршруту були
правильнi,- iнакше астроплан не перейшов би з гiперболи на елiпс.
Усе це так. Але треба бути готовими до несподiванок: хiба не до-
велося мандрiвникам уже кiлька разiв стикатися з ними по дорозi
на Венеру?.. Людина, яка тримає в своїх руках кермо астроплана
пiд час спуску на чужу планету, зобов'язана бути готовою до всьо-
го.
I в центральнiй каютi астроплана знову настала тиша. Одна
думка володiла всiма: наближається другий вирiшальний момент!
Мiжпланетний корабель ще раз рине в атмосферу Венери, виникне но-
ве гальмування вiд тертя в атмосферi, елiпс зменшиться... Так пе-
редбачено, так було розраховано, i все-таки... скорiше б, скорiше!
Астроплан пролинув над густими шарами хмар з такою ж самою
блискавичною швидкiстю, як i ранiше,- принаймнi так здалося всiм.
I потiм хмари знову почали вiддалятися.
Риндiн стурбовано поглянув на циферблат електричного термо-
метра, який вiдмiчав, як змiнюється температура корпусу ракети
зовнi. Так, як i слiд було чекати, супертитанова оболонка трохи
розiгрiлась. Але поки що немає нiчого загрозливого. Це - нор-
мальне пiдвищення температури для тiла, яке з величезною швид-
кiстю промчало крiзь шари атмосфери зi швидкiстю близько десяти
кiлометрiв на секунду. А тепер ця швидкiсть ще зменшилася внас-
лiдок другого гальмування - тертя в атмосферi.
Все вiдбувається правильно.
Риндiн сповiстив супутникiв:
- Вступили в другий елiпс. Швидкiсть - дев'ять з половиною
кiлометрiв на секунду. Тривалiсть польоту по другому елiпсу - чо-
тири з половиною години.
- Це виходить, що другий елiпс удвоє менший вiд першого? -
запитала Галя Рижко, яка бажала знати абсолютно все.
- Нi, Галиночко, навiть менше нiж удвоє,- вiдповiв їй
Сокiл,- бо ми летимо тепер значно повiльнiше. Незабаром дове-
деться шукати мiсце для посадки!
- Зовсiм незабаром. Тiльки три елiпси, дуже трошечки,- стри-
мано пожартував Ван Лун.- Тодi шукатимемо рiвний аеродром.
Шукати? Аеродром? Та ще й рiвний?.. Справдi, це звучало як
насмiшка.
Та й взагалi, як це "шукати мiсце для посадки" на обгорнутiй
хмарами Венерi?
Скiльки сягало око, поверхня планети була вкрита все такими ж
самими непроникливими хмарами. Вони клубочились одна над одною,
сходились i розходились, наче велетенськi хвилi перекочувалися в
сiрому хмарному океанi. I хоч би це був тiльки один густий проша-
рок хмар! Нi, хмари йшли в кiлька рядiв. I коли у верхньому шарi
створювався розрив, в який з напруженою увагою вдивлялися чотири
пари очей,- там виднiлися знову хмари, ще густiшi, ще непроник-
ливiшi...
- А панорамний радiолокатор? Хiба вiн не допоможе? - вголос
подумала Галя Рижко.- Адже вiн повинен вiдкрити нам те, що
дiється за хмарами, на самiй поверхнi Венери!
Сокiл безнадiйно махнув рукою: погано i з локатором! Галя
зразу ж сама побачила це.
Так, навiть з цiєї, вже зовсiм невеличкої за астрономiчними
масштабами вiдстанi панорамний радiолокатор допомагав мало. Все
було таким самим, як i перед початком гальмування. Ось на екранi
великий океан, вiн немов збiльшився в розмiрах. Можна яснiше роз-
дивитись нерiвнi береги, мов порiзанi глибокими язиками заток.
Ось посеред океану свiтла пляма - мабуть, острiв. А злiва, на су-
ходолi,- розпливчаста звивиста лiнiя: чи не рiчка?.. Але добре
роздивитися нiчого не можна. Правда, як i ранiше, на екранi лока-
тора оку не заважають густi хмари, вони наче розтанули, але
замiсть них сiрими струменями пливе нерiвний туман. Iнодi вiн
стає прозорiший, тодi можна бачити i острiв, i рiчку. А потiм
знову набiгає щiльна хвиля туману - i все зникає за його тремтли-
вим серпанком.
Панорамний радiолокатор допомагає погано. Чому вiн кепсько
дiє?
На це запитання не мiг вiдповiсти нiхто.
- Ще одна загадка? - сумно спитала Галя Сокола. Той похмуро
кивнув головою.
Отже, розраховувати на допомогу панорамного радiолокатора при
виборi мiсця посадки не доводилось. Це було серйозним ускладнен-
ням, великою загрозою. Незабаром астроплан почне описувати рiвнi
кола над Венерою. Тодi треба сiдати. Куди?..
Ось тут i мусив показати себе радiолокатор, випробуваний i
перевiрений на Землi. В земних умовах з його допомогою погляд
легко проникав крiзь найгустiшi хмари - i поверхня Землi здавала-
ся для спостерiгача ясною й чiткою, можна було роздивитися най-
меншi деталi. I Риндiн, i конструктори корабля вважали, що пано-
рамний радiолокатор буде так само дiяти i на Венерi, дасть мож-
ливiсть роздивитися її поверхню незалежно вiд хмарної пелени i
вибрати мiсце посадки. Локатор чомусь вiдмовив. Що робити тепер?
Адже не можна знижуватись наослiп, прямо в густi хмари. Хто знає,
що ховається за ними - гори, скелi, урвища... Щаслива посадка за
таких умов була б рiдкiсним випадком.
Зосереджене, нахмурене обличчя академiка Риндiна свiдчило про
його тривогу.
Це розумiли всi - i бачили в той же час, що Микола Петрович
намагається не показувати цiєї тривоги, ховаючи її за звичайними
дiловими зауваженнями. Але навiть самий голос зраджував його, ко-
ли вiн, лишаючись зовнi цiлком спокiйним, казав:
- Ван Лун, Галю, уважно стежте за екраном перископа. Можли-
во, що в просвiтi мiж хмарами вам пощастить помiтити щось. Вади-
ме, перевiрте ще раз напругу на панорамному радiолокаторi. Може,
щось там з контактами... або замало обертiв у генераторi?
Сокiл слухняно виконував розпорядження Миколи Петровича, пе-
ревiряв ще й ще раз. Все було в порядку, але радiолокатор працю-
вав гiрше, нiж спочатку, перед першим гальмуванням. I це було
найдивнiше.
Виходило, що на досить великiй вiдстанi панорамний радiолока-
тор дiяв, хоча i не так бездоганно, як на Землi i як сподiвалися
його конструктори. Все-таки вiн давав можливiсть розрiзняти на
поверхнi Венери деякi крупнi об'єкти. Проте що бiльше астроплан
наближався до планети, то гiрше працював радiолокатор. Зараз, у
кiнцi другого елiпса, на його екранi не можна було роздивитися
навiть тiєї звичайної розпливчастої лiнiї, яку мандрiвники вважа-
ли рiчкою на суходолi. Все сховали пiд собою нерiвнi, тремтливi
струменi туману, який геть затягнув екран. Галя Рижко тихо спита-
ла похмурого, стурбованого Сокола:
- Чому це могло трапитись, що локатор працює дедалi гiрше?
Хiба ультракороткi хвилi не всюди однаковi?
Сокiл роздратовано знизав плечима.
- Хвилi-то однаковi, та хто ж його знає, що тут вiдбу-
вається? Можливо, щось зiпсувалось в апаратi, хоча я й не можу
виявити найменшої несправностi в схемi. Може статися, що повер-
хня Венери чомусь взагалi погано вiдбиває ультракороткi хвилi...
