Скiльки часу вiн пролежав, також не може сказати.
- Щось я пригадую, нiби хронометр показував пiд час нашого,
так би мовити, приземлення, тридцять чотири хвилини на першу. А
скiльки тепер? - спитав Риндiн.
Погляди товаришiв спинились на циферблатi хронометра. Всi
здивовано скрикнули: хронометр показував чверть на десяту!
- Вважаю, тут щось не так,- похмуро сказав Ван Лун.- Не вiрю,
що так багато. Якщо правда, тодi виходить, ми спали бiля дев'яти
годин. Або лежали непритомнi. Не розумiю.
- А тим часом це саме так,- вiдгукнувся Сокiл.- Мiй годинник
показує стiльки ж. Дивно лише, що ми знепритомнiли всi водночас.
А потiм - прийшли до свiдомостi також майже разом, нiби змовив-
шись.
Риндiн мовчав. Нарештi вiн сказав:
- Так чи iнакше, але хронометровi доводиться вiрити. Ми всi
лежали непритомнi чи скутi виключно глибоким сном близько дев'я-
ти годин. Як пояснити це? Поки що я можу припустити тiльки
одне...- Вiн спинився, роздумуючи.
- Реакцiя на нервове збудження, яке було в нас пiд час зни-
ження астроплана? - жваво озвався Сокiл.
- Можливо, i це мало своє значення,- вiдповiв Риндiн.- Але
головне, менi здається,- реакцiя людського органiзму на стрiмли-
ве повернення ваги.
- Ваги?
- Так. Мабуть, це найголовнiше. Майже раптове виникнення ва-
ги - дуже серйозний фактор. Я й досi ще вiдчуваю незвичну роз-
слабленiсть, кволiсть. Трудно поворушитися... А втiм, перевiрити
таке припущення ми поки що не можемо. Доведеться вiдкласти пе-
ревiрку до повернення на Землю. Тодi, пiд час другого зниження,
все з'ясується.
-А, та це коли ще станеться,- стрепенулася Галя Рижко.- До
повернення на Землю мине стiльки часу! А тепер, зараз - ми на Ве-
нерi, i все в порядку, ура, ура, ура! - Вона вiдступила на крок
назад, пiдвела руку i тоном справжнього промовця урочисто мовила:
- Дозвольте вiтати вас, дорогi товаришi, з iсторичною подiєю.
Першi люди прибули на Венеру! Невiдома планета, правду сказати,
прийняла нас у свої обiйми дещо негостинно. Але ми не звертатиме-
мо на це уваги. Я, звiсно, мушу висловити жаль з приводу того, що
нас не зустрiли анi делегацiї, анi окремi представники населення
цiєї планети...
Вона раптом змовкла, нiби вражена чимсь. На обличчi дiвчини
з'явився вираз розгубленостi.
- Що таке, Галю, чому ви обiрвали вашу промову? - поцiкавив-
ся, посмiхаючись, Микола Петрович.- Такий пишний, урочистий поча-
ток - i несподiвана зупинка. В чому рiч? Ми чекаємо продовження,
товаришу промовець!
Але Галя не хотiла жартувати. Вона згадала про те, що їй до-
велося побачити: наяву чи у снi? Вона не знала цього. Проте брид-
ка голова фантастичного дракона так ясно вималювалася перед її
очима, що дiвчина здригнулася. Сокiл помiтив це.
- Галю, ви нездужаєте? - турботливо спитав вiн.- Сiдайте,
заспокойтеся, ми всi надто багато пережили протягом цiєї остан-
ньої доби. Я зараз принесу вам води, гаразд?
- Нi, дякую, не треба,- вiдповiла Галя, опановуючи себе.-
Спасибi, Вадиме Сергiйовичу, я хочу... я хочу розповiсти про од-
ну рiч. Тiльки не смiйтеся, будь ласка!
Вона стисло розповiла про те, що бачила на екранi перископа,
описала вигляд потвори, її голову, що визирала з-за червоних вер-
хiвок дерев, не забула навiть про вiтер. Всi слухали її уважно -
i нiхто не смiявся. Коли Галя закiнчила, Сокiл запитав:
- Ви певнi, що бачили вигнутi, кривi щелепи?
- Безумовно, певна. Це був гидкий дракон!
Сокiл розвiв руками:
- Тварини з такими прикметами невiдомi науцi. Те, що ви роз-
повiли, Галиночко, не нагадує жодної з iстот юрського перiоду.
- А якщо не юрського? - втрутився Ван Лун.- Дозволю собi
висловити подив. Палеонтологiї, припустiмо, невiдомий такий дра-
кон: згоден, ви добре знаєте це. Палеонтологiя - це ще не Венера.
Чому не може бути такого дракона на Венерi?
- Я не казав такого,- запротестував Сокiл.- Я сказав тiльки,
що описаної Галею тварини не може бути серед ящерiв, характерних
для юрського перiоду. Не може бути
її i серед гiгантських ссавцiв.
- Чому? - наполягав Ван Лун.
- Голова, яку так виразно намалювала Галя, могла б належати
хiба що якомусь представниковi комах. Так, так, не дивуйтеся! Са-
ме для них характернi подiбнi вигнутi, кривi щелепи.
- Виходить, ви гадаєте, що то була комаха? - iронiчно спи-
тав Ван Лун.
- I цього я також не говорив. А якщо ви хочете знати мою
думку, то я скажу ось що. Це була не комаха, проте й не ящiр, а
також i не ссавець...
Сокiл витримав ефектну паузу пiд нетерплячими поглядами това-
ришiв i насмiшкувато закiнчив:
- Це був плiд буйної фантазiї нашої експансивної Галиночки!
Цiкаве сновидiння, не бiльше.- Вiн вiв далi, не дивлячись на Га-
лю, яка вже знищувала його обуреним, палаючим поглядом.- Певна
рiч, дуже цiкаво простежити з психологiчного погляду - як саме
створюється в уявi людини, що заглиблена в неспокiйний сон, фан-
тастичний образ, складений з рiзнорiдних, цiлком не пов'язаних
мiж собою рисочок. Мабуть, колись на Галиночку справив велике
враження вигляд якоїсь комахи пiд збiльшувальним склом.
Отож виходить, що Вадим Сергiйович вирiшив знову глузувати з
неї? Ну, гаразд, Галина Рижко вдаватиме, що це не впливає на неї.
Побачимо, в кого бiльше витримки! I Галя цiлком незалежно
вiдповiла:
- Не знаю, не пам'ятаю такого випадку. I взагалi не люблю
комах.
Сокiл запитливо подивився на неї:
- Отже, ви наполягаєте на тому, що описану вами потвору ви
бачили насправдi? Доведеться записати до анналiв науки нове
вiдкриття, зроблене молодою, але талановитою...
Його насмiшкувату реплiку раптом перебив серйозний, без натя-
ку на iронiю голос Ван Луна:
- Квапитися не треба, Вадимо. Можу трошки додати вiд себе.
Побоююся здивувати вас, проте менi також... ну, скажiмо, приснив-
ся такий звiр. Цiлком такий самий. Що скажете, цiкавлюся?
Тепер був спантеличений Сокiл. Вiн з ваганням дивився на Ван
Луна: чи не жартує той, як це частенько бувало? Але серйознiсть
Ван Луна не лишала мiсця для сумнiвiв. I Вадимовi довелося чесно
признатися:
- Тодi я просто не знаю, що вам сказати. Дуже дивно... Мож-
ливо, Микола Петрович висловить свою думку?
Втiм, i Риндiн лише розвiв руками:
- А що ж я можу сказати, друже мiй? Мабуть, треба погоди-
тись, що страховище не приснилося нашiй Галi, якщо його бачив та-
кож i Ван Лун. Сперечатися зараз безглуздо. Можу зробити тiльки
один висновок: нас чекає тут ще багато несподiванок, багато зага-
док, якi потребуватимуть розв'язання. Поживемо - побачимо. Тим
часом чи не пора братися до дiла? Ми щось надто забалакалися з
вами. Звичайно, зараз, як ми бачимо, нiч, i виходити з астропла-
на навряд чи варт,- особливо пiсля розповiдi Галi. Але ми можемо,
не вiдкладаючи, встановити, наприклад, чим дихає на Венерi ота
потвора та iншi тварини, яких тут, мабуть, чимало. Вадиме, прошу
вас, дослiдiть склад повiтря зовнi, чи придатне воно для нас, чи
зможемо ми вiльно виходити з корабля... хоч я заздалегiдь сум-
нiваюся в цьому,- додав вiн невесело.
- Єсть, Миколо Петровичу,- вiдгукнувся Вадим Сокiл. Вiн вий-
шов до центральної каюти.
Риндiн через силу пiдвiвся з крiсла i непевно пiшов слiдом за
ним, тихо сказавши про себе:
- Мабуть, це зараз найголовнiше для нас...
Ван Лун пiдiйшов до Галi, лагiдно обiйняв її за плечi i нез-
вичайно тепло промовив:
- Дiвчино, все цiлком ясно. То був не сон. Той звiр був-таки
поза стiнами корабля. Справдi, дуже схожий на дракона.
- I ви бачили його? I те, як вiн лiз мiж деревами?
- Так, бачив. Дуже шкодував, що тiльки на екранi бачив. Не
можна було перевiрити його iснування кулею. Потiм знову заснув.
Мабуть, сильно втомився.
- А який же вiн величезний! Ви ж бачили? - наполягала Галя,
якiй дуже хотiлося почути ще щось про дракона саме вiд Ван Луна.
Але вiн ухилився вiд дальшої розмови на цю тему.
- Микола Петрович сказав: ще багато чого побачимо. Гадаю од-
не: треба мати добрi нерви й витримку. Вiдзначу: радий, що ви
влучно стрiляєте, дiвчино. Вам i менi буде чимало дiла. Ходiмо,
довiдаємось, як з повiтрям. Також дуже цiкаво i важливо.
У центральнiй каютi Сокiл зосереджено працював бiля невелич-
кого приладу, вигнутi трубки якого зникали в стiнi. Автоматичний
насос нагнiтав повiтря до дослiдних резервуарiв у каютi крiзь
крани в зовнiшнiй стiнцi астроплана. Геолог навiть не озирнувся в
бiк Галi i Ван Луна, що увiйшли. Побачивши, що Риндiн перев'язує
рану на лобi, Галя пiдбiгла до нього:
- Дайте, я забинтую, Миколо Петровичу! Адже менi зручнiше,
нiж вам!
- Тихше, тихше, Галю,- спинив її Риндiн.- Якщо хочете, будь
ла.ска, менi таки й справдi незручно бинтувати самому. Тiльки не
заважайте Вадимовi, не вiдвертайте увагу, це дуже серйозне дос-
лiдження.
Проте аналiз повiтря Венери вiдiбрав зовсiм не так багато ча-
су. Галя ледве встигла закiнчити перев'язку, зроблену за всiма
правилами швидкої медичної допомоги, як Сокiл уже виключив при-
лад. Вiн мовчки подав Риндiну аркушик паперу з своїми висновками.
Микола Петрович так само мовчки продивився тi висновки. Галя i
Ван Лун з нетерпiнням дивилися на нього. Втiм, нахмурене обличчя
академiка не обiцяло нiяких радiсних новин. Вiн перечитав чiткi
рядки, написанi Соколом, ще раз i пiдвiв на товаришiв занепо-
коєний погляд. Галя вся зiщулилася вiд тривожного чекання.
- Аналiз, певна рiч, дуже приблизний,- сказав нарештi
Риндiн.- У деталях ми його ще уточнимо. Але, друзi мої, вже те-
пер ясно одне. Не можу вас порадувати. З астроплана можна буде
виходити тiльки в скафандрах!
Вiн трохи помовчав, в роздумi покусуючи губи, i закiнчив:
- За цими попереднiми даними - в атмосферi Венери й справдi
надто багато вуглекислоти. Не якiсь там частки процента, як на
Землi, а близько п'ятнадцяти процентiв! I це створює для нас ду-
же утрудненi умови, друзi мої. Для нас це забагато. Людина не мо-
же дихати таким повiтрям. Добре, що ми маємо скафандри... хоча їх
i залишилося всього три...
Важке мовчання товаришiв було йому вiдповiддю. П'ятнадцять
процентiв вуглекислоти! Скафандри, без яких не можна виходити на-
зовнi, лише три скафандри на чотирьох... Але як же трудно тодi
вивчати Венеру! Як трудно буде шукати ультразолото!
- Може, це ще не зовсiм так? - несмiливо, з прихованою
надiєю мовила Галя.- Може, ще раз перевiрити?
Нiхто не вiдповiв їй, та вона й сама одразу зрозумiла, що це
прозвучало несерйозно: хiба ж мiг би отак грубо помилитися в
своє- му аналiзi досвiдчений вчений Сокiл?
Ван Лун сердито промовив:
- Гадаю, все одно зробимо своє дiло.- Вiн хотiв розповiдати
далi, але тут-таки спинився i прислухався разом з усiма.
Пролунало глухе рипiння, наче хтось ззовнi шкрябав корабель.
Астроплан здригнувся, гойднувся. Передня його частина трохи
пiднялась i потiм знову стала на своє мiсце. Здавалося, що якийсь
велетень намагається перевернути корабель на бiк. Корпус астроп-
лана був надто важким i не пiддавався, хоча поштовхи були дуже
вiдчутними. Галя бачила зблiдле обличчя Сокола, нахмуренi брови
Риндiна. Ван Лун мiцно тримався за поруччя бiля стiни каюти i ог-
лядався, наче шукав щось. I раптом вiн указав мовчки на iлюмiна-
тор. Галя глянула - i, скрикнувши вiд несподiванки, схопила Мико-
лу Петровича за руку.
Неясна, туманна тiнь заслонила собою весь iлюмiнатор, в яко-
му ще за мить до того можна було роздивитися розпливчастi обриси
незнаних рослин. Потiм тiнь зникла. Потому величезна лапа шкряб-
нула по товстому склу. А ще через мить за iлюмiнатором розлилося
примарне блакитнувате свiтло, мiнливе, нерiвне. Воно наближалося,
посилювалося, це свiтло!
Круглi, мов тарiлки, зеленкуватi витрiщенi очi невiдомої тва-
