- Гаразд, але чому ж тодi ранiше було видно краще, а тепер
значно гiрше?
- Чорти його знають! А звiдки нам вiдомо, може, тут є ще
якесь невiдоме випромiнювання, яке шкiдливо впливає на дiю лока-
тора? Хiба можна сказати щось певне? Так чи iнакше, вiд панорам-
ного радiолокатора користi зараз мало, ось що!
Галя Рижко не стала бiльше розпитувати. Вона перейшла до ек-
рана перископа в навiгаторську рубку. Але ж i тут не було нiчого
видно,- крiм тих самих непроникливих хмар. Галя засмутилася.
Правда, що ховається пiд ними, тими хмарами? Куди Миколi Петрови-
чу доведеться скеровувати астроплан?
Лише на одну коротку мить Галi раптом здалося, що вона
помiтила мiж хмарами щось дивовижно червоне. Великий розрив мiж
хмарами верхнього шару вiдкрив другий, нижнiй шар. I в ньому май-
нув просвiт - яскраво, яскраво-червоний! Чому саме червоний, а не
якийсь iнший, скажiмо - зелений?.. Проте це тривало тiльки одну
мить - i просвiт знову зник. Та невже ж це тiльки здалося? Нi,
було, було щось червоне, Галi варт лише примружити очi - i цiлком
чiтко воскресає яскраво-червоний просвiт!
Вона з боязким сподiванням озирнулася на супутникiв. Сокiл
лишався в центральнiй каютi, вiн усе ще пробував розшукати уявлю-
вану несправнiсть у схемi панорамного радiолокатора. Микола Пет-
рович якраз цiєї митi заглибився в розрахунки. Але Ван Лун!.. Ван
Лун чомусь не менш запитливо дивився на Галю, немов чекав, що во-
на скаже. Помiтивши, що Галя вагається, Ван Лун нахилився до неї
i тихо прошепотiв:
- Що побачили, дiвчино? Скажiть, прошу.
Галя все ще не наважувалася: а якщо їй тiльки здалося?
- Дуже прошу, скажiть,- наполягав Ван Лун.- Важливо!
- Я не знаю... здається, побачила там, пiд хмарами...
- Червоне? Так? Галя навiть здригнулася вiд несподiванки:
невже Ван Лун також бачив цей дивний колiр?
- Так, червоне. Не знаю, що це було. Може, якiсь гори...
Адже ж тiльки на одну секундочку!
- Нi, це не гори, Галю. Вважаю, треба сказати Миколi Петро-
вичу. Мої очi теж бачили червоне. Виходить, що...
Що саме "виходить"? Невiдомо... Галя побачила, як Ван Лун
пiдiйшов до Миколи Петровича i почав розповiдати йому. Риндiн ду-
же зацiкавлено прислухався до його слiв. Потiм Галя почула голос
Миколи Петровича:
- Звичайно, це дуже цiкаво, дорогий Ван. I ви певнi, що то
був не якийсь гiрський рельєф, а рослиннiсть?
- Саме так, Миколо Петровичу,- переконано вiдповiв Ван Лун.-
Знаєте, враження таке, як вiд пишного оксамитного килима. Безу-
мовно, рослиннiсть. Проте червона. А мiсцями - оранжева.
Значить, зiркi очi Ван Луна встигли за цю мить щось роздиви-
тися! А перед Галею тiльки нiби щось майнуло - i все...
- Тодi доводиться визнати, що наш радянський астроном Тихов
мав цiлковиту рацiю,- промовив Микола Петрович, машинально пощи-
пуючи свою борiдку.- Пам'ятаєте, Ван, уже досить давно, ще в со-
рокових роках нашого сторiччя, вiн висловив думку про те, що
колiр рослинностi на Венерi має бути не такий, як на Землi. Внас-
лiдок жаркого клiмату, твердив Тихов, рослини Венери повиннi
вiдбивати оранжеве i червоне промiння Сонця. Адже саме це
промiння дає зайвий для них запас теплової енергiї... Цiкаво, ду-
же цiкаво!..
Вiн ще на хвилинку замислився - i потому знову засмучено мах-
нув рукою:
- Цiкаво, звiсно... Але як це може допомогти, Ван, у нашому
становищi? - гiрко спитав вiн.- Припустiмо, що ви з Галею не по-
милилися, що рослиннiсть на Венерi має оранжево-червоний колiр.
Гаразд. Припустiмо, що ви бачили лiс, або луки, або джунглi. Що з
того? Навiть коли б ми вирiшили спускатися на них - i це, певна
рiч, полегшило б наше завдання - навiть тодi,- де шукати це ваше
"червоне", якщо все знову затяглося хмарами? Спасибi, що сказали,
Ван, але це не допомагає зараз.- I вiн рiшуче заглибився в обчис-
лення.
Так минали години. Академiк Риндiн не вiдходив вiд пульта ке-
рування. Коли Галя несмiливо нагадала йому про обiд, вiн тiльки
коротко, але виразно буркнув:
- Не до того!
Про який обiд вiн мiг зараз думати? Астроплан наближався до
мети складного i трудного польоту. Пройдено весь довгий i небез-
печний шлях у мiжпланетному просторi. Ось вона, Венера, з її
оранжево-червоною, а не зеленою, як на Землi, рослиннiстю, ось,
зовсiм близько! Лишається тiльки зробити посадку. А як її зроби-
ти? Куди? Де шукати мiсце для неї?
Астроплан, пiдкоряючись тяжiнню Венери, плавно пройшов дру-
гий елiпс. Невдовзi мало початися третє гальмування. Воно вже не
було новиною, Микола Петрович знав, що все йде гаразд,- принаймнi
в цьому розумiннi. А далi?.. В усякому разi, вiн вiдчував, що
думки i надiї його супутникiв зверненi до нього: саме вiн,
керiвник експедицiї, мусить приймати рiшення, якi усунуть небез-
пеку. Проте рiшення можна було прийняти тiльки одне.
- Третє гальмування,- глухо промовив Ван Лун, дивлячись ра-
зом з Галиною Рижко на екран перископа.
У лiченi секунди астроплан промайнув над скупченими щiльними
хмарами i знову почав оддалятися вiд них. Термометр показував, що
оболонка корпусу розiгрiлася тепер значно менше, нiж пiд час двох
перших гальмувань. Це також свiдчило про помiтне уповiльнення
швидкостi мiжпланетного корабля.
Галя помiтила, що пiсля третього польоту над хмарами астроп-
лан, хоч i вiддалявся вiд них, але дуже недалеко, їй здавалося,
що корабель описує вже не елiпс, а рiвне коло. Однак усе-таки це
був елiпс, помiтно укорочений, такий, що наближався до кола, але
все ще елiпс...
Академiк Риндiн вiдзначив:
- До четвертого гальмування лишається двi години п'ятдесят
чотири хвилини. А тодi...
Що тодi? Невже зниження, посадка? Куди?.. Галя вiдчувала, що
в неї злипаються очi. Нервове напруження переросло у важку втому
- i не лише в неї. Рухи Сокола i Ван Луна стали також кволими,
уповiльненими. А ще Галя помiтила, що варт їй поглянути на сiре
безмежне море хмар, яке заповнювало весь екран перископа, як її
нездоланно охоплює сонливiсть. Зусиллям волi вона вiдганяла сон,
збентежено поглядаючи на Риндiна: тiльки на ньому не була помiтна
втома, його рухи були такi ж енергiйнi i точнi, як i ранiше. Сон-
ливiсть охоплювала Галю дедалi дужче, її очi мимоволi заплющува-
лися - "просто хоч сiрниками повiки пiдпирай", як скаржилася во-
на колись мамi ще маленьким дiвчиськом... I нарештi її голова
важко впала на руки. Одразу майнула тривожна думка: не можна спа-
ти, не можна! I нiби тiєї ж самої хвилини Галя знову пiдвела го-
лову i озирнулася. Що сталось?
На екранi перископа те саме море хмар, сiре, похмуре,- жод-
них змiн. Але чому таке стурбоване обличчя Ван Луна, чому вiн раз
у раз зцiплює зуби, не кажучи анi слова? Чому Вадим Сергiйович
безнастанно нервово поправляє окуляри? Що сталося? I в каютi не-
мов стало жарко, навiть руки спiтнiли...
- Вадиме Сергiйовичу, скажiть, що вiдбувається? - розгубле-
но спитала Галя.
- Закiнчилось четверте гальмування. Ми знижуємось.
- Як знижуємось, куди? Замiсть вiдповiдi Сокiл тiльки зни-
зав плечима. Що вiн мiг вiдповiсти, якщо пiд астропланом бу-
ла сiра пелена хмар?..
Академiк Риндiн прийняв рiшення.
- По гамаках, товаришi,- голосно наказав вiн.- Надiйно
закрiпiть запобiжнi ременi! Негайно!
За хвилину-пiвтори вiн почув голос Сокола:
- Єсть, Миколо Петровичу. Виконано! Риндiн глибоко, уривчас-
то зiтхнув. Вiн розумiв усю небезпеку становища, в якому пе-
ребував астроплан.
Подальше зменшення швидкостi на круговому польотi було надто
рискованим. Корабель першої-лiпшої хвилини мiг втратити кiлька-
сот метрiв висоти i заритися в хмари. I коли там, у хмарах, на
його шляху опиниться висока гора, то... Пiсля четвертого гальму-
вання астроплан летiв зi швидкiстю сiм з половиною кiлометрiв на
секунду. Це значне зменшення швидкостi, безумовно, проте...
Цифри говорили самi за себе. Лiтак на Землi робить посадку iз
швидкiстю не бiльш як сто кiлометрiв на годину. На годину! I це
вважають дуже великою посадочною швидкiстю. Адже приземлення -
найнебезпечнiший момент польоту.
Астроплан летить зi швидкiстю семи з половиною кiлометрiв на
секунду. Значить, вiн робить зараз двадцять сiм тисяч кiлометрiв
на годину, летить у двiстi сiмдесят разiв швидше, нiж лiтак, що
приземляється. Останнiй елiпс навколо Венери вiн пролетiв за го-
дину тридцять шiсть хвилин.
Треба рiзко, всiма засобами зменшити швидкiсть. Iншого вихо-
ду немає. Панорамний радiолокатор не дiє внаслiдок якоїсь загад-
кової причини. Вiн не допоможе вибрати мiсце посадки. Значить,
для посадки треба щось побачити на власнi очi. Так, iншого вихо-
ду немає!
Академiк Риндiн рiшуче пересунув важiль на боковiй стiнцi
пульта керування. Пронизливий тривожний дзвiнок пролунав у цен-
тральнiй каютi: увага, увага, будьте напоготовi!
I майже слiдом за тим тiло Риндiна рiзко хитнулося вперед.
Його стримали тiльки широкi запобiжнi ременi крiсла. Вони врiза-
лись у тiло до болю, але не випустили його.
Боковi двигуни на кiнцях крил астроплана повернулися на сто
вiсiмдесят градусiв,
їхнi сопла скерувалися вже не назад, а вперед. I з них вихопили-
ся хмарки розпечених газiв. Вибухи палива в цих двигунах штовха-
ли астроплан назад, гальмували його рух, уповiльнювали швидкiсть.
Астроплан сiпнуло назад, швидкiсть стрiмливо падала. Мiжпланет-
ний корабель iшов уже над самими хмарами.
Микола Петрович перевiв боковий важiль ще далi. Знову тривож-
ний дзвiнок, знову рiзкий поштовх, який кинув тiло вперед. Боковi
двигуни дали ще кiлька гальмуючих вибухiв.
Покажчик швидкостi хутко мiняв показання. Ось щойно було
шiсть кiлометрiв на секунду, i вже п'ять... чотири... вже три...
Блiдий Сокiл мовчав. Обличчя Ван Луна було майже визивно нез-
ворушне. Галя Рижко вiдчувала, як стукотить її серце, i похололi
пальцi мимоволi стискали край гамака щоразу, як астроплан сiпало
назад.
Мозок академiка Риндiна працював, як точний механiзм, майже
автоматично. Микола Петрович уважно стежив за стрiлкою покажчика
швидкостi - це було зараз найголовнiше. Три кiлометри... два
кiлометри... один кiлометр на секунду! Треба менше, значно менше,
але це не в його силах, доки корабель летить носом уперед. Треба
змiнювати стан, не можна гаяти часу! Вiн енергiйно потягнув на
себе руль висоти, який приводив у дiю закрилки на горизонтальних
стабiлiзаторах.
Описуючи плавну криву, астроплан почав набирати висоту. Його
загострений нiс пiдводився вище i вище до неба: так лiтак перехо-
дить звичайно з горизонтального польоту в мертву петлю, стаючи
при цьому майже вертикально. От астроплан задер нiс майже до
зенiту. Ще трохи - i вiн почне перекидатися в зворотний бiк. Але
ж не може Риндiн допустити, щоб корабель робив мертву петлю?..
Звичайно, нi! Микола Петрович вiдвiв руль висоти в попе-
реднiй стан. Астроплан по вертикалi йшов вгору вiд хмарної пеле-
ни, з кожною секундою втрачаючи швидкiсть. Вiн iшов тiльки за
iнерцiєю, яку швидко гасило тяжiння Венери. Повiльнiшим i
повiльнiшим стає рух астроплана вгору... ще секунда, двi, три - i
швидкiсть згасла зовсiм. Астроплан, що застиг на якусь мить у
повiтрi, почав падати по вертикалi хвостовою частиною вниз.
I так само, як на шляху до зенiту, вгору, його швидкiсть з
кожною секундою зменшувалась, так зараз швидкiсть падiння кожної
секунди збiльшувалась. Якщо її не уповiльнити, астроплан прорiже
хмари, що ховають поверхню Венери, i вщент розiб'ється об неї!
Треба запустити ракетнi двигуни, треба гальмувати ними!
Iз сопел обох двигунiв на крилах астроплана вихопились стру-
менi розпеченого газу, скерованi вниз, до сiрих хмар. Швидкiсть
падiння уповiльнилась, але ж зразу-таки почала наростати знову.
