Далi я вже не змогла говорити. Ще секунда - i я сама розпла-
калася б, як Сокiл. До горла пiдступав щiльний клубок, стало важ-
ко дихати.
Микола Петрович дуже уважно, нiби з трудом мiркуючи, дивився
на мене. Але я бачила, що вiн опанував себе. Вiн глянув ще раз на
Вадима Сергiйовича, на Ван Луна - i, провiвши рукою по чолу, не-
мов прокидаючись вiд важкого сну, кинувся до них:
- Ван Лун, облиште Вадима!
Ван Лун нiби не чув нiчого.
- Ван, чи розумiєте ви, що я вам кажу?
Ван Лун, нарештi, обернувся i якимись скляними, невиразними
очима втупився в Миколу Петровича. Його залiзна рука все ще не
випускала Сокола.
- Зараз-таки облиште Вадима, Ван! Я вимагаю цього. Як ви
смiєте не виконувати мого розпорядження?
Ван Лун мовчав. Я з страхом дивилась на нього: адже так може
поводитися хiба що божевiльний. Сльози пiдступали до моїх очей, я
мiцно стискувала кулаки, щоб не розплакатись. Такi надзвичайнi
люди - i так поводяться! Як це жахливо, цього просто не можна пе-
ренести!..
- Ван, облиште Вадима, я наказую вам!
Рука Ван Луна одiрвалась вiд Сокола, який так i повиснув у
повiтрi, зiгнувшись у неприроднiй позi, з головою, що нiби впала
на руки. I вiн все ще плакав!
- Iдiть сюди, Ван,- голосно наказав Микола Петрович, вимов-
ляючи слова дуже роздiльно i твердо.- Ви не маєте права торкати-
ся Вадима. Я наказу вам, чуєте?
- Чую,- глухо вiдповiв Ван Лун.
- Ви обiцяєте менi? Мовчання.
- Обiцяєте, Ван?-повторив Микола Петрович наполегливо.
I тiльки тодi Ван Лун тихо, якимсь байдужим, чужим голосом
обiзвався:
- Обiцяю...
Микола Петрович озирнувся. Його погляд спинився на цифербла-
тах приладiв, з якими Сокiл працював перед вечерею. Вони все ще
лишались невимкненими - адже записи треба було провадити безпе-
рервно,- i з автоматичного реєстратора повiльно виповзала ву-
зенька паперова стрiчка, на якiй вiдзначалась iнтенсивнiсть кос-
мiчного промiння. Брови Миколи Петровича зсунулись. Вiн хутко
пiдiйшов до приладiв, кiлька секунд уважно вивчав показання
лiчильникiв i запис на стрiчцi. Потiм так само хутко повернувся
до мене:
- Галю, як ви себе почуваєте?
Отже, вiн думав, що я також... що й я божеволiю, як Сокiл i
Ван Лун! Це було неймовiрно. Адже я сама щойно намагалася вивес-
ти його з дивного стану. Але я стрималась, хоча сльози душили ме-
не. Я вiдповiла:
- Добре, Миколо Петровичу. Я тiльки не розумiю, що у нас
дiється.
Тодi вiн ще раз позирнув на прилади, на Ван Луна, який стояв
у кутку каюти i щось бурмотiв про себе, на Сокола, що, як i
ранiше, висiв у неприроднiй позi в повiтрi. Потiм Микола Петро-
вич похитав головою, обвiв поглядом каюту, мов розшукуючи щось,-
i рiшуче покликав мене:
- Ходiмо, Галю. Зараз не можна гаяти анi хвилини!
Ми спустились у склад крiзь люк у пiдлозi каюти. Микола Пет-
рович вiдкрив там ящик, вийняв звiдти два довгi рулони з щiльно-
го сiрого i тьмяного металу i сказав:
- Несiть до каюти. Мерщiй, мерщiй!
Узявши ще два рулони, вiн поспiшив слiдом за мною.
Ван Лун i Сокiл не рухалися з мiсця. Вони нiчого не помiчали,
нi на що не звертали уваги.
За вказiвкою Миколи Петровича я розгорнула один з рулонiв i
вкрила широкою металевою смугою всю бокову стiну каюти. Сiрий ме-
тал був дуже м'яким i сухняним. Потiм поверх цього шару я покла-
ла другий i третiй. Сiрий метал укрив усю стiну. Микола Петрович
надiйно закрiпив його. А потiм вiн розпорядився:
- Давайте сюди Сокола, Галю!
Немов дитину, ми перенесли Вадима Сергiйовича до вкритої ме-
талом стiни, поклали його там. Микола Петрович полегшено зiтхнув
i покликав Ван Луна:
- Ван, iдiть сюди.
Ван Лун роздратовано глянув на нас. Видно було, що вiн не
хотiв iти. Але заперечувати Миколi Петровичу не змiг. Повiльно
вiн пiдiйшов до нас.
- Сiдайте тут, поговоримо,-м'яко сказав Микола Петрович, бе-
ручи його за руку.
Ван Лун все так само неохоче сiв. Всi мовчали. Не говорив
нiчого й Микола Петрович, мов чекаючи чогось. Так минула хвилина,
друга... I ось Ван Лун провiв рукою по головi, струсонув нею, на-
че прокидаючись. Вiн здивовано глянув на Миколу Петровича:
- Що таке? Я немов п'яний! Важка голова...
Майже тiєї митi пролунав i голос Сокола:
- Нiсенiтниця яка, чого це в мене мокре обличчя? Що тут
вiдбувалось? I свинець чомусь на стiнi,- додав вiн здивовано, ог-
лянувши каюту.
- Друзi мої, нам усiм треба бути обачнiшими,- вiдповiв Мико-
ла Петрович.- На щастя, цього разу обiйшлося без великого лиха.
Але ще кiлька хвилин - i я не знаю, чим би все скiнчилось. Ми по-
водилися дуже нерозумно... хоча, хто мiг передбачити подiбнi яви-
ща?..
- Але що ж трапилось? - повторив здивовано Вадим Сергiйович.
Микола Петрович пригладив своє сиве волосся, i я помiтила, як
тремтiли його тонкi пальцi. Потiм вiн повiльно мовив:
- Наша каюта слабо захищена вiд космiчного промiння. Воно
заливає нас своїм безперервним потоком. I, як це не сумно, впли-
ває на нервову систему, граничне збуджує її. Я ще не усвiдомив
собi всього цього. Але факти лишаються фактами, друзi мої! Пояс-
нення прийдуть потiм. А зараз можна встановити тiльки ось що.
Збудження позначилось найсильнiше на мiцному, дужому органiзмi
Ван Луна i на нервовому, емоцiональному органiзмi Вадима. Тут
дiють якiсь ще невiдомi нам закономiрностi. На Галi й менi збуд-
ження позначилося менше, хоча... хоча вiдчули й ми, правда, Галю?
Я мовчки кивнула головою. Менi було так хороше зараз, коли
минулися всi цi жахи!
- На щастя,- вiв далi Микола Петрович,- менi спала на думку
одна iдея. Ми з Галею посилили захист каюти, обклали стiну, з бо-
ку якої iде головний потiк космiчного промiння, потрiйним шаром
електричне обробленого свинцю. Бачите, як вiн згодився. Свинцевi
прокладки зменшують iнтенсивнiсть потоку космiчного промiння,
дозволяють нам перебувати немов у тiнi - i це врятовує нас зараз,
друзi!
Я глянула на Ван Луна i сказала:
- Зонтик вiд космiчного промiння, товаришу Ван Лун! Пам'я-
таєте, ви жартували, що його треба винайти?
Ван Лун лише стурбовано похитав головою.
Кiлька хвилин ми мовчали. I тут менi спало на думку щось
страшне. А що, коли б Микола Петрович не опанував себе тодi, ко-
ли вiн i сам починав уже марити? Якби вiн не встиг зрозумiти, в
чому справа, i не згадав би про цей засiб захисту вiд жахливого
космiчного промiння? Тодi ми всi поступово збожеволiли б... Ой,
який жах!
Немов вiдповiдаючи на мої думки, Микола Петрович заговорив
знову:
- Дуже прошу вас, друзi мої, якомога бiльше часу проводити
пiд захистом свинцевого шару, в тiнi вiд космiчного промiння. I
якщо хтось iз вас помiтить у себе чи iншого найменшi ознаки збуд-
ження,- негайно ж iти сюди i сповiщати мене. Друзi мої, небезпе-
ка надто велика, щоб можна було не зважати на неї. А вас, Вадиме,
прошу пильно вимiряти критичний порiг iнтенсивностi потоку. I, я
гадаю, треба ще посилити захист...
...Того ж таки вечора ми використали майже весь запас листо-
вого свинцю в рулонах i вкрили стiну, звiдки линув головний потiк
космiчного промiння, ще кiлькома захисними шарами, знявши перед
тим з цiєї стiни всi прилади.
I я добре зрозумiла: ми врятувалися лише тому, що цей потiк
лине тiльки з одного боку! Астроплан летить немов у широкому по-
тоцi космiчного промiння. Як добре, що Микола Петрович придумав
свинцевий зонтик, пiд яким ми сховалися!..
РОЗДIЛ ОДИНАДЦЯТИЙ,
де Галя Рижко, продовжуючи свiй щоденник,
розповiдає про рiзнi припущення вчених що-
до Венери, а також про власнi спостережен-
ня астронавтiв над цiєю планетою; крiм то-
го, читачi дiзнаються з цього роздiлу про
корисний винахiд, який самостiйно зробила
Галя.
Наступного дня Микола Петрович разом з Ван Луном склав ще од-
ну карту нашого шляху в мiжпланетному просторi. На тiй картi бу-
ло точно визначено положення астроплана щодо головного потоку
космiчного промiння. I як ця карта допомагала нам згодом!
Адже вiдтодi, як обiрвався радiозв'язок з Землею, ми всi об-
числення маршруту робили самi й самi виправляли курс. Це доводи-
лося робити по зiрках - i багато разiв перевiряти такi розрахунки.
I от виходить, що обчислення маршруту можна легше i значно
простiше перевiряти за новим постiйним i незмiнним орiєнтиром -
потоком космiчного випромiнювання. Тiльки менi здається, що ця
зручнiсть не така вже надзвичайна, щоб через неї втрачати радiоз-
в'язок з Землею i опинитись у небезпецi збожеволiти...
Микола Петрович каже, що все це буде важливо для науки, ос-
кiльки нiхто й нiде досi не передбачав такої можливостi, щоб кос-
мiчне промiння мало фiзiологiчний чи психiчний вплив на живi ор-
ганiзми... Ну, я, мабуть, не можу бути справжнiм ученим, я охоче
уникнула б цiєї iсторiї, яка трапилася в нашому кораблi. Менi
щось не подобається, коли я виконую роль морської свинки чи кро-
ля, над якими провадять всiлякi експерименти, бодай вони й були б
страшенно науковi i важливi...
Ми з Ван Луном кiлька днiв спостерiгали Венеру,- так розпоря-
дився Микола Петрович. Оце менi сподобалося!
Микола Петрович сказав:
- Протягом сорока восьми годин треба уважно стежити за най-
меншими змiнами на диску Венери. Прошу не зводити з планети очей!
Тому я й призначаю вас обох, Ван Луна i Галю, щоб ви вартували по
черзi i стежили безперервно. Особливо прошу вас вiдзначити i зра-
зу ж таки сказати менi, якщо з'явиться блакитнувате сяйво в
якiй-небудь частинi диска.
Сам Микола Петрович невiдривне стежив за маршрутом астропла-
на. Чомусь вiн узяв на себе цю додаткову роботу, хоча штурманом
корабля лишався Ван Лун. Але, мабуть, так сталося тому, що треба
було невiдривно стежити за Венерою. А Вадим Сергiйович у цей час
спостерiгав поверхню Сонця - також за вказiвкою Миколи Петровича.
Я зазирнула було в телескоп Сокола, коли вiн одiйшов, аби за-
писати данi. Яка прекрасна, дивна i велична картина вiдкрилася
передi мною в окулярi телескопа.
Та хiба ж це те спокiйне, м'яке i лагiдне сонечко, до якого
ми звикли на Землi? Нiчого схожого! Величезний бурхливий вогня-
ний диск. Вiн безперервно кипить, вiн викидає з себе весь час ви-
сокi фонтани слiпучого рiзноколiрного полум'я. Цi фонтани
злiтають угору, розсипаються гiгантськими барвистими квiтами з
примхливими широкими пелюстками - i падають назад у вогняне море.
На змiну їм вибухають новi й новi стовпи полум'я, як химернi вог-
нянi дерева, якi вкривають бурхливу поверхню могутнього свiтила
дивовижними, аж неймовiрними вiзерунками. А ось виривається веле-
тенський вихор розпечених парiв, вiн крутиться i звивається, роз-
риває на шмаття золоту поверхню Сонця. Темна пляма неправильної
форми надовго лишається на блискучому колi, i щось клекоче в нiй,
щось шалено кипить усерединi цiєї плями, немов хоче видертися з
глибокої прiрви. Але не варт i пробувати розiбрати i розглянути
те, що робиться там, усерединi, в глибинi сонячної плями, яку
повiльно затягують хвилi вогняного моря...
Вадим Сергiйович показав менi навiть сонячну корону. Вияв-
ляється, ми можемо спостерiгати це явище коли завгодно, i зовсiм
не треба чекати, як на Землi, рiдкiсного повного сонячного затем-
нення. Точнiше, ми можемо першої-лiпшої хвилини самi зробити та-
ке повне сонячне затемнення.
Сокiл одрiзав кружок цупкого паперу i закрiпив його на дро-
тинцi, закривши цим кружком сонячний диск. I правда, сталося май-
же справжнє сонячне затемнення! В обидва боки вiд чорного диска
на майже такому ж чорному небозводi простяглися дивовижно красивi
срiблястi широкi смуги. Вони були нiжнi-нiжнi, м'якого перлисто-
го кольору; бiля диска вони здавалися густiшими, а далi поступо-
