шолома-цилiндра. Дивно i страшно було думати, що тут-таки, за цим
прозорим склом,- температура абсолютного нуля, нiщо, таємнича по-
рожнеча Всесвiту. I вiн, ледве стримуючи хвилювання, дивився у
пробоїну.
Тепер Ван Лун бачив не одну лише велику жовтувату зiрку, яку
помiтив спочатку. Чорна безконечна глибина була, здавалося, геть
уся рясно засипана iскрами й вогниками. Це були зовсiм не такi
зiрки, до яких звик погляд людини на Землi! Вони палали кожна са-
ма по собi, сплiтаючись при тому в барвистi чарiвнi вiзерунки:
погляд пробiгав по них, мимоволi затримуючись на величезних
слiпучих зiрках, якi палахкотiли невгасним яскравим свiтлом дале-
ких гiгантських свiтил.
Але зараз був не час для спостережень.
- Триста двадцять, п'ятнадцять, одинадцять,- лунав у його
навушниках голос Галi.
- Миколо Петровичу,- закричав Ван Лун,- дозвольте доповiсти,
пробоїну знайдено!
- Дуже добре, Ван,- почув вiн у вiдповiдь нетерплячий голос
Риндiна.- Чи легко полагодити це?
- Зараз почну. Гадаю, заварю швидко. Незабаром все буде в
порядку... Вадиме, прошу вас, iдiть до мене, в сектор...- Вiн ог-
лядiвся, ввiмкнув прожектор. А, ось вони, умовнi позначення пере-
ходiв i вiдсiкiв астроплана! - В сектор К-14! Iнструменти! Одразу!
- Єсть!
Ван Лун знову схилився до пробоїни. Що ж, все-таки попрацюва-
ти доведеться. Оплавленi краї пробоїни свiдчили про величезну си-
лу, з якою вдарив невеличкий метеорит. Очевидно, сам вiн вибух-
нув пiд час удару, перетворився на газ.
- Вадиме, довго чекати вас доводиться!
- А я вже тут, Ван! З темряви з'явився силует Сокола, вiрнi-
ше - його скафандра. Бiле промiння прожектора прорiзало пiтьму i
схрестилося з промiнням прожектора Ван Луна. Фантастичнi постатi
двох мандрiвникiв у Всесвiтi схилилися коло пробоїни, пильно роз-
глядаючи її. Метеорит пробив, як той снаряд, оболонку астроплана,
та до того ще й крiплення переборки.
- М-да...- пробурмотiв Сокiл.- Оце так удар! Мабуть, нам ще
пощастило, що в цьому мiсцi було крiплення переборки. Воно прий-
няло на себе частину удару, iнакше метеорит мiг би пробити i
внутрiшню стiнку, врiзатися в каюту... Гаразд, але чому не спра-
цювали радiолокацiйнi шукачi?.. Це не просто цiкаво, але й три-
вожно, Ван. Це визначає, що i надалi...
- Про "надалi", вважаю, встигнемо поговорити,- сухо вiдгук-
нувся Ван Лун.- Давайте працювати, прошу.
Вiн акуратно вимiрив дiаметр пробоїни. Потiм промiння його
прожектора освiтило принесений Соколом ящик з iнструментами. Ван
Лун вiдшукав у ньому щось схоже на плескату пробку i вимiрив її.
- Нi, треба ширше.
Вiн узяв iншу.
- Ця пiдiйде. Пробка мала конiчну форму. Ван Лун
устромив її тоншим кiнцем у пробоїну - i вона зразу ж таки втис-
нулася в неї сама майже на третину, Ван Лун задоволене зауважив:
- Отак присмоктувало до отвору i мiй шолом.
- Вплив порожнечi,- озвався Сокiл.- Вона висмоктує з нашого
корабля повiтря.
За ящиком, який принiс Сокiл, тягнувся гнучкий електричний
кабель. Сокiл вийняв з ящика невеличний апарат, з'єднаний шнуром
з корпусом ящика, приставив його до пробки i повернув вимикач.
Одразу iз приладу висунувся масивний металевий стрижень, який
дрiбними сильними ударами бив по пробцi. Це був електричний моло-
ток. Частими ударами вiн забивав пробку в пробоїну. Вже через
пiвхвилини Сокiл виключив молоток. Пробка мiцно увiйшла в про-
боїну, щiльно закривши отвiр.
- Тепер заваримо краї!
У руках Ван Луна був уже iнший апарат. Вiн скидався на знайо-
мий кожному виробничниковi прилад для електрозварювання, тiльки
був менший. Ван Лун включив його. Спалахнула слiпуча, яскрава ду-
га полум'я. Легкими рухами Ван Лун проводив кiнчиком приладу по
краях пробоїни. I там, де вогняна дуга з'єднувала корпус астроп-
лана, крiплення переборки i пробку,- метал пробки зразу розплав-
лявся i заливав стiнку ракети, розпливаючись по нiй. Пробка зва-
рювалася з металевою стiнкою i крiпленням переборки. Ця операцiя
забрала теж небагато часу.
I нарештi Галя Рижко, яка уважно прислухалася до голосiв Ван
Луна i Сокола, почула радiсний вигук геолога:
- Миколо Петровичу, можна пускати повiтрянi апарати. Про-
боїну закрито!
Проте Риндiн заперечив:
- Рано ще, Вадиме! Дверi в коридор вiдчиненi, та й ви ще бу-
дете повертатися, повiтря даремно виходитиме у вiдсiки. Йдiть до
каюти, iзолюйте її, а тодi вже i вмикайте апарати постачання
повiтря.
- Єсть!
Тим часом Галя Рижко, яка остаточно заспокоїлася, зацiкавле-
но вивчала свiй скафандр. Зроблений вiн був продумано i дуже до-
тепно. Товстий шар якоїсь невiдомої Галi тканини, мiцної й пруж-
ної, немов насиченої гумою, вкривав усе тiло; з неї ж були зроб-
ленi шаровари й рукава. Зовнi ця пружна товста тканина була вкри-
та ще й тонкою металевою сiткою, яка, мабуть, призначена була за-
хищати тканину вiд ударiв, пошкоджень i подряпин i не давати їй
надто роздуватися зсередини. Для цього ж таки в рукава й шарова-
ри були вставленi металевi кiльця.
Високий цилiндричний закруглений зверху шолом з прозорого ма-
терiалу мiцно закрiплювався на наплiчному вигнутому кiльцi з
блискучого металу. Це кiльце зручно лежало на плечах людини, не
заважаючи їй рухатися, i разом з тим надiйно прикрiплювало
цилiндричний шолом. Кiлька гнучких трубок в металевих спiралях
з'єднували нижню частину шолома з апаратами для дихання, схожими
на ранець, якi мiстилися за спиною.
Потужний прожектор, закрiплений на грудях скафандра, давав
слiпуче бiле промiння. Галя кiлька разiв вмикала i вимикала його,
знайшовши кнопку керування.
Виявилося, що руки рухаються в рукавах скафандра зовсiм лег-
ко - так само, як i пальцi в товстих рукавичках. Вiдчуття зв'яза-
ностi i незграбностi, яке було у Галi перший час, виникало тiльки
спочатку, доки вона не звикла до скафандра.
Взагалi в цьому надзвичайному скафандрi було безлiч дотепних
пристосувань. Галя дуже легко навчилася керувати обiгрiванням.
Вона зразу ж таки намацала маленьку рукоятку в нижнiй частинi шо-
лома, про яку
їй сказав Ван Лун, i знайшла потрiбне для неї положення. Елек-
трогрiлка була, мабуть, десь у тканинi костюма, а можливо, наг-
рiвалася та сама металева сiтка, яка вкривала скафандр... В уся-
кому разi вiд цiєї грiлки розливалося приємне тепло, яке
рiвномiрно зiгрiвало все тiло.
Галi дуже кортiло вiдшукати в скафандрi мiнiатюрну радiоуста-
новку, яка давала можливiсть перемовлятися з товаришами i навiть
чути всi звуки, що лунали зовнi, поза скафандром. Адже для цього
треба, щоб у шоломi був свiй власний мiкрофон i репродуктор i,
крiм того, окремий мiкрофон, виведений назовнi. Галя чудово ро-
зумiла все це, недарма вона завжди цiкавилася радiотехнiкою. Але
виявити щось у шоломi чи бiля нього їй не вдалося: мабуть, i
мiкрофон, i телефон були дуже маленькими.
Шукаючи радiоустановку, Галя обмацала вже всю верхню частину
скафандра, коли прочинилися зовнiшнi дверi каюти i ввiйшли в
своєму фантастичному для незвичного ока одязi Сокiл i Ван Лун.
Останнiй зачинив за собою дверi, перевiрив, чи досить мiцно при-
хопили їх кривi важелi, що висунули-' ся з стiни, чи не залишило-
ся десь щiлини. Потiм вiн повернувся до Галi:
- Нудьгуєте, дiвчино, так? - лагiдно, хоча, як i звичайно,
трохи насмiшкувато пролунав його голос.- Нiчого, нiчого, вже
кiнець. Прошу стежити за барометром, включаю постачання повiтря.
- Та я зовсiм i не нудьгувала, а слухала, як ви розмовляли,-
вiдповiла Галя.- I потiм зайнята була скафандром. Я нiколи не ду-
мала, що це така складна конструкцiя.
- А що, важко впоратися? - спитав Сокiл.
- Нi, зовсiм не так! Вiн складний, а виходить, що вся ця
складнiсть допомагає людинi вiдчувати себе зручно й легко.
- Отож воно й є,- задоволено сказав Сокiл.- У нас на астроп-
ланi все так! Ну, незабаром почнемо дихати нормальним повiтрям,
товаришi. Ван Лун уже ввiмкнув!
З вихiдної трубки балона iз стислим повiтрям лився потiк про-
зорого газу. Стрiлка барометра анероїда повiльно поверталась на-
зад, до показникiв нормального тиску. I знову вона не квапилася,
а повiльно просувалась по циферблату, обережно проходячи повз
кожну цифру.
- Скiльки вже? - почула Галя голос Риндiна.
- Шiстсот шiстдесят, Миколо Петровичу.
- Значить, трохи згодом можна вже йти до вас, а то у мене в
рубцi повiтря наче
- на Гiмалаях...
Серце Галi тривожно стислося. Як вона могла забути про це!..
В астропланi, очевидно, було тiльки три скафандри. I Микола Пет-
рович вiддав їй свiй... Ой, як страшно думати про те, що могло б
статися!.. А що ж буде пiсля того, як вони прилетять на Венеру?
Невже ж такi передбачливi люди, як Риндiн i Ван Лун, не захопили
з собою запасного скафандра? А якщо один з апаратiв вийде з
ладу?..
Наче у вiдповiдь її думкам пролунав знову голос Риндiна:
- Ван Лун, як ви могли забути про резервний скафандр? Його
давно вже слiд було перенести до каюти.
У Галi вiдлягло вiд серця: значить, усе гаразд.
- Шкодую дуже, Миколо Петровичу,- вiдповiв Ван Лун.- Ду-
же-дуже шкодую. Це лише моя провина.
Галя, вагаючись, подивилася на Сокола. Помiтивши це, вiн спи-
тав:
- Що, знову якесь нерозв'язане питання, Галю?
- Так,- сказала вона,- не розумiю однiєї речi.
- Якої?
- Ось, внутрiшнє примiщення астроплана немовби герметично
вiддiлене вiд тих коридорiв, якi проходять мiж зовнiшньою i внут-
рiшньою стiнами астроплана, правда?
- Правда.
- А метеорит пробив тiльки зовнiшню стiну?
-Ну i що ж?
- Значить, крiзь отвiр у цiй зовнiшнi стiнi могло вийти
тiльки те повiтря, яке було в коридорах... А з внутрiшнiх
примiщень воно не мусило вийти. Втiм, повiтря весь час виходило i
свистiло... Як же це так?
- А от погляньте сюди, Галю,- вiдповiв Сокiл, вказуючи в ку-
ток каюти.
Там, у кiлькох сантиметрах вiд пiдлоги, косим зигзагом
змiїлася трiщина. Вона була досить великою, над нею навiть лусну-
ла м'яка тканина, що вкривала стiну в цьому мiсцi.
- Вiд мiцного удару метеорита трiснула стiна каюти,- пояс-
нив Сокiл враженiй Галинi.- Крiзь цю трiщину i виходило у вiдсiки
повiтря. Воно й свистiло, як ви помiтили. Але все обiйшлося бла-
гополучно, тепер ми з Ваном заваримо i цю трiщину. А ви, Галиноч-
ко, в свою чергу, зашиєте i тканину пiсля того, щоб усе було кра-
сиво... А ось i Микола Петрович!
Дверi навiгаторської рубки вiдчинилися. На порозi стояв
Риндiн. Обличчя його було похмурим. Жестом вiн показав: зняти
скафандри!
Це було виконано одразу. Мандрiвники зняли шоломи i з насоло-
дою, на повнi груди вдихнули свiже, холодне повiтря. У каютi бу-
ло холодно, мабуть, усього градусiв з десять вище нуля: опалення,
ввiмкнене Ван Луном водночас з апаратом повiтропостачання, не
встигло ще пiдняти температуру до норми.
- Щось трапилося, Миколо Петровичу? - стривожено запитав
Сокiл.
Голос Риндiна звучав дуже спокiйно, так пiдкреслено спокiйно,
як звучить голос вiдважної людини пiд час очевидної небезпеки.
Академiк пощипував вуса.
- Метеорит трохи змiнив наш курс,- сказав вiн.
Три пари очей занепокоєно дивилися на нього. Риндiн, усе так
само пощипуючи вуса, говорив далi:
- Ви цiкавилися, Вадиме, чому не спрацювали нашi радiоло-
кацiйнi установки? Це дуже просто. Вони промацують простiр попе-
реду i дещо з бокiв, щоб в разi появи в їх полi зору метеоритiв,
негайно автоматично змiнити курс астроплана i уникнути зiткнення.
Так воно й було весь час. А цього разу радiолокацiйнi установки
не могли помiтити метеорит, бо вiн летiв не назустрiч нам, а зза-
ду, наздоганяв нас. I наздогнав. Швидкiсть нашу вiн майже не
змiнив: його маса замала для цього, та i його власна швидкiсть,
