її словами. Давайте перевiримо, з ким ми маємо справу. Хай кожен
з нас поставить їй кiлька запитань iз своєї спецiальностi, а во-
на вiдповiсть на них. Чи доведе наша нова знайома свою пiдгото-
ванiсть до подорожi? Я навiть можу почати.
Йому не заперечував нiхто. Микола Петрович задумливо кашля-
нув, зiбрав у жменю свою борiдку, подивився скоса на Галю Рижко i
спитав:
- Ви згоднi, дiвчино?
- Згодна, Миколо Петровичу,- не замислюючись анi на мить,
вiдповiла Галя.
- Так. Е... скажiть нам, будь ласка, яка вiдстань вiд Землi
до Венери?
- Пiд час так званої сполуки, себто коли вiдстань мiж цими
планетами найкоротша,- тридцять дев'ять мiльйонiв кiлометрiв,-
одним духом випалила Галя.
- Гм... А правильно, так-так!
Микола Петрович перевiв погляд на Ван Луна, немов демонструю-
чи йому своє здивування з приводу такої точної вiдповiдi. Потiм
знову подивився на Галю: вона впевнено i незалежно пiдвела голо-
ву, короткий її носик виглядав ще задерикуватiше.
- Так-так,- повторив Риндiн.- Тепер скажiть, що таке альбедо?
- Це - кiлькiсть вiдбитого планетою свiтла!
- Чому дорiвнює альбедо Венери?
- П'ятдесят дев'ять процентiв.
- А Мiсяця?
- Сiм i три десятих процента.
- Який висновок з цього ви зробите?
- На Мiсяцi немає атмосфери, а на Венерi є, i вона дуже
щiльна, бо вiдбиває багато свiтла!
Запитання i вiдповiдi сипалися, наче пострiли з скорос-
трiльної рушницi. Риндiн розвiв руками:
- Гм... так-так,- кивнув вiн схвально головою.- Вона мене,
знаєте, переконала, друзi мої. Ану перевiрте, Вадиме, тепер ви.
I, знаєте, без усяких знижок на знайомство, гм!
Вадим Сокiл ображено знизав плечима. З незалежним виглядом
вiн енергiйно поправив окуляри, якi i без того цiлком правильно
сидiли на носi.
- Ну от, ви згадали про атмосферу Венери. Що ви ще пам'я-
таєте про це? Хоча б у загальних рисах, якщо не зовсiм точно.
- А точних вiдомостей про атмосферу Венери взагалi ще немає,
як ви самi менi казали.- Галя Рижко цього разу дивилася прямо у
вiчi Соколу. Це був не iронiчний погляд, але здавалося, що десь у
глибинi її очей ледве помiтно спалахують i зразу ж таки згасають
насмiшкуватi вогники.- За неповними даними, якi нам доведеться
перевiрити, атмосфера Венери значно щiльнiша вiд земної.
Риндiн посмiхнувся. Просто молодець ця дiвчина! Звiдки в неї
стiльки смiливостi i незалежностi? Тим часом Сокiл продовжував
запитувати, чомусь дивлячись убiк:
- Яка атомна вага радiю?
- Двiстi двадцять шiсть цiлих i п'ять десятих.
- Який геологiчний перiод ви знаєте мiж трiасовим i крейдя-
ним?
- Юрський геологiчний перiод,- випалила Галя..
Сокiл подивився на Риндiна. Той махнув рукою.
- Вистачить! З хiмiї i геологiї вона дещо знає. Ван, ваша
черга!
Проте Ван Лун, посмоктуючи люльку, лише усмiхнувся:
- В мене немає запитань. Тiльки одна маленька перевiрка.
- Це щодо готування їжi? - пожартував Риндiн.
- Вважаю, серйознiше. Чи знаєте ви, що це таке?
Вiн вийняв з кишенi досить великий чорний пiстолет з тонким
дулом i високою мушкою. Галя Рижко уважно подивилася на нього i
вiдповiла:
- Схоже на пневматичний пiстолет.
- Так, схоже. Електричний тренувальний пiстолет. Буду проси-
ти вас зараз...
- Хвилинку, Ван,- перервав його Сокiл.- Навiщо вам цей
пiстолет в астропланi?
- Дозволю собi поспитати також: навiщо у нас в астропланi є
мiкрофiльмова бiблiотечка з рiзними довiдниками?
- Ну, це зрозумiло. Нам завжди може бути потрiбна та чи iнша
довiдка. Порiвняли!
- Вважаю, правильно порiвняв. Бо пiстолет так само пот-
рiбний, як i довiдник. Справжнiй стрiлець завжди тренується: тре-
ба, щоб рука тримала зброю твердо. Вас з Миколою Петровичем теж
проситиму полюбити пiстолет. Це стане в пригодi,- багатозначно
пообiцяв Ван Лун.- Дiвчино, будь ласка, ось цiль.
Вiн перевернув металевий щит з супертитана, який стояв бiля
стiни. На його зворотному боцi було прикрiплено паперову мiшень.
- А я все забував спитати, навiщо тут, у каютi, цей аркуш
супертитана! - засмiявся Риндiн.
- Вирiшив, так буде краще. Не пошкодимо оббивку каюти,- нез-
ворушно вiдповiв Ван Лун.- Так, стрiляйте, дiвчино. Десять
пострiлiв. Звiдси, вiд цiєї стiни,- вимiрив, п'ять метрiв. Прошу,
покажiть, який ви стрiлець.
Галя взяла пiстолет. Ван Лун зацiкавлено стежив за її рiшучи-
ми рухами. Здавалось, i тепер дiвчина не вiдчувала анi тiнi збен-
теження, немов все вiдбувалося саме так, як вона й передбачала.
Вона стала на вказане їй мiсце, ще раз уважно оглянула пiстолет.
Звела погляд на Ван Луна.
- А ви його пристрiлювали, товаришу Ван Лун? Адже це дуже
рисковано - складати iспит, стрiляючи з пiстолета, якого вперше
взяли до рук.
- Дуже прошу не думати так,- заспокоїв її Ван Лун.- Запев-
няю: якщо не влучите, пiстолетовi не докоряйте. Пристрiляний пра-
вильно.
Галя неквапно, старанно прицiлилась. Всi уважно стежили за
нею.
Пострiл - сухий i ледь чутний. Маленька куля врiзалась у чор-
не яблучко мiшенi. Але тiєї ж секунди Галя Рижко враз похитну-
лась i ледве втрималася на мiсцi, схопившись за поруччя.
- Ой! - вигукнула вона.- Яка сильна вiддача! Ну i штовхнуло
мене!
Риндiн розсмiявся.
- Ну, ось вам ще одне запитання: що треба зробити, щоб уник-
нути в подальшому таких неприємностей? Покажiть свою кмiтливiсть,
Галю!
Дiвчина замислилась, опустивши пiстолет дулом униз.
- А справдi, що зробити? - повторив Сокiл.- Ван, як ви га-
даєте?
Втiм, Галя уже знайшла вихiд сама:
- Треба добре спертися спиною об стояк. I все.
Так вона й зробила. I знову пiдвела пiстолет.
Пострiли залунали один за одним. А коли дiвчина закiнчила
стрiляти, Ван Лун пiдiйшов до стiни, взяв мiшень i уважно огля-
нув її. Потiм вiн подивився на Галю Рижко зацiкавлено, наче
вiдкрив у нiй новi, досi невiдомi йому риси.
- Так... дайте руку, дiвчино. Це дужедуже добре,- сказав вiн
зовсiм iншим тоном, в якому не було й вiдтiнку iронiї. I Галя
Рижко збентежено i радiсно почервонiла: вона зрозумiла, що завою-
вала симпатiї Ван Луна, найсуворiшого з трьох членiв експедицiї.
А вiн уже говорив Риндiну i Соколу:
- Дуже буду радий, якщо й ви доб'єтеся таких наслiдкiв. Ма-
буть, доведеться добре попрацювати. Такi успiхи приходять не од-
разу. Ця дiвчина...
Ван Лун ще раз подивився на розчервонiлу, задоволену Галю.
- Ця дiвчина послала всi десять куль в яблучко. Немає жодно-
го промаху, немає жодного бокового влучення! Вважаю, її можна на-
зивати снайпером!
РОЗДIЛ ШОСТИЙ,
де читач, якщо вiн справдi цiкавиться аст-
ронавiгацiєю i не боїться цифр i розрахун-
кiв, може при бажаннi узнати про складний,
на перший погляд, небесний маршрут астроп-
лана i. крiм того, довiдатися, який вигляд
мають Земля i Мiсяць з каюта мiжпланетного
корабля.
До вечора (звичайно, тiльки умовного вечора, бо ракетний ко-
рабель, природно, не знав анi дня, анi ночi) Галина Рижко оста-
точно завоювала симпатiї всього екiпажу астроплана. Що сто-
сується Ван Луна, то пiсля стрiльби з електричного пiстолета Га-
ля остаточно i беззастережно перемогла його серце, рiшуче взявши
на себе також i обов'язки кухаря на кораблi. Микола Петрович, в
свою чергу, здався, побачивши, з якою готовнiстю дiвчина нама-
гається бути корисною кожному в першiй-лiпшiй справi. Дещо напру-
женими i дивними залишалися тiльки взаємини мiж Галею i Соколом.
Геолог помiтно нiяковiв i уникав розмов; Галя ж, здавалося, прос-
то не помiчала цього i поводилася з Вадимом пiдкреслено байдуже.
Вечеряли всi разом. Галя спробувала чесно виконувати взятi на
себе зобов'язання i
їсти "найменшу крихiтку". Але Риндiн поставив перед нею велику
бляшанку консервiв i значливе сказав:
- Ану, їжте, дiвчино! У нас тут треба добре їсти. Ми муси-
мо прибути на Венеру мiцними i здоровими. А тому - щоб я бiльш не
чув цих ваших розмов про "голодне тренування", зрозумiло?
- Це розпорядження чи побажання, Миколо Петровичу? - цiлком
серйозно спитала Галя.
- Звичайно, розпорядження. А що?
- Ну, коли розпорядження, то я, як дисциплiнований член
екiпажу, не маю права сперечатися. А коли б не розпорядження,
тодi...
Втiм, Галя не закiнчила, нагнувши кирпатий нiс до бляшанки:
консерви так чудово пахли, особливо для дiвчини, яка нiчого не
їла майже цiлу добу.
Умовна нiч минула швидко. Втомленi незвичними вiдчуттями,
мандрiвники спали мiцно; Риндiн, Сокiл i Ван Лун - у своїх гама-
ках, а Галина Рижко - на найм'якшiй з перин, прямо в повiтрi,
прив'язавшися до стiни. Лягаючи, вона ще спитала:
- Кiнець кiнцем, навiщо зараз оцi гамаки? Адже в повiтрi
спати аж нiяк не гiрше.
- Не гiрше, але незручно. Найменший рух повiтря, який спри-
чиняє наша потужна вентиляцiя, понесе вас по каютi. Отож, краще
прив'яжiться мiцнiше,- вiдповiв їй Риндiн. Проте Галя не вiдгук-
нулась. Вона вже спала.
Микола Петрович прокинувся першим. Вiн розклав у навiга-
торськiй рубцi рисунки i схеми, ввiмкнув прилади, щоб ще раз пе-
ревiрити курс корабля. Власне, цим мусив займатися, як штурман
астроплана, Ван Лун. Але Микола Петрович не хотiв будити товари-
ша : хай молодь добре вiдпочине! Адже ж i Ван Лун, i Сокiл несли
сьогоднi по черзi першу нiчну вахту на астропланi.
Вiн увiмкнув екран перископа, який дозволяв за допомогою сис-
теми дзеркал оглядати весь небозвiд, i насамперед скерував перис-
коп назад, туди, де в мiжпланетному просторi залишилася планета
Земля. На великому чотирикутному екранi перед ним чiтко вималюва-
лася казкова картина.
Чорне бездонне небо, всипане яскравими iскрами зiрок. I на
ньому - величезний, трохи щербатий з одного боку блакитнуватозе-
ленуватий диск, вкритий великими бiлими, неправильної, примхливої
форми плямами. Цi плями повiльно, ледве помiтно пересувалися по
диску, то ховаючи за собою деяку його частину, то, навпаки, доз-
воляючи бачити окремi дiлянки. I тодi ставали видимими знайомi
обриси суходолiв i океанiв... Так, це була мила, рiдна Земля, вiд
якої астроплан вiдлiтав все далi й далi, линучи до Венери.
Дивне видовище, в реальнiсть якого трудно було повiрити! Ось
вiдкрилися на мить i знову затяглися хмарами глибоко порiзанi об-
риси Європи. Пiренейський пiвострiв... Британськi острови... Хма-
ри весь час заважали,- як щiльно вони обгортають Землю! Ось Апен-
нiнський пiвострiв:.. Але головне: де ж наш великий Радянський
Союз?.. Де ти. Батькiвщино, до якої весь час прагнуть думки i по-
чуття твоїх вiрних синiв, що летять у Космосi?.. I раптом бiлi
хмари розсунулися, вiдкриваючи за собою виразнi обриси Кримсько-
го пiвострова, який гострокiнцевим ромбом врiзався в темне тло
Чорного моря. Батькiвщино! Радянська країно!
Хмари пливли й пливли, дозволяючи поглядовi лише зрiдка за-
зирнути за їх густу завiсу. Наче на великому глобусi, ставали
чiтко видимими срiблястi ниточки рiчок, звивистi лiнiї морських
заток на пiвночi й пiвднi... Батькiвщино, Радянська Батькiвщино,
чи ж скоро доведеться знову зустрiтися з тобою нам, кого ти пос-
лала в довгу i трудну подорож у мiжпланетному просторi?
Зображення на екранi весь час трохи здригалося, коливалося.
Риндiн знову взявся за рукоятки, що встановлювали оптичний фокус.
Зображення прояснилося. Веселий свiжий голос проговорив за спи-
ною академiка:
- А як же красиво, Миколо Петровичу! Прямо наче в казцi!
Адже ж це - Земля?
- Так, Галю, так! - вiдповiв Риндiн, не зводячи погляду з
свiтлого диска.- Наша мила Земля, обгорнена хмарами, вiдда-
ляється вiд нас - чи ми вiдлiтаємо вiд неї, хiба не все одно!
