верхню Землi пiд час вулканiчних вибухiв. Доводиться визнати, що
розв'язання такого смiливого завдання лежить поки що поза нашими
можливостями. Що ж, визнаємо це. Гаразд, ми не можемо поки що
вiдшукати i здобути дорогоцiнний елемент у глибинах нашої старої
Землi, якщо вiн, звичайно, там ще зберiгся. Проте чому б тодi не
спробувати вiднайти його, цей елемент, у Всесвiтi, який оточує
нас?.. Адже є планети, значно молодшi вiд нашої Землi. Цiлком
можливо, що ультразолото на них не встигло зруйнуватися, воно там
залишилося не тiльки в глибоких надрах. Ви пам'ятаєте, безумовно,
що всi планети Сонячної системи мають спiльне походження.
Хiмiчний склад
їх мусить бути однаковий чи майже однаковий - в залежностi од
вiку тiєї чи iншої планети i пов'язаного з цим розпаду елементiв.
Ми вважаємо, що всi елементи в їх первiсному виглядi - я маю на
увазi переважно надважкi! - найкраще збереглися б на Сонцi, цьо-
му розжареному сяючому свiтилi.
Нове полотнище опустилося зi склепiння залу. Тепер на ньому
яскраво грали кольоровi лiнiї, розташованi на довгих смужках. Во-
ни переливалися всiма барвами райдуги.
- Насамперед вченi вирiшили перевiрити свої припущення саме
на Сонцi. Заново проведений найточнiший спектральний аналiз пока-
зав, що цiкавий для нас дорогоцiнний елемент - ультразолото - на
Сонцi є I Це сталося майже зовсiм так, як було в свiй час з
вiдкриттям елемента гелiю. Адже ви знаєте, що наука, користую-
чись спектральним аналiзом, вiдкрила цей елемент спочатку на
Сонцi, а потiм уже на Землi. Саме так астрономи Варшавської об-
серваторiї за допомогою найновiших удосконалених спектроскопiв
встановили, що ультразолото в газоподiбному станi е на Сонцi. Але
хiба ми можемо мрiяти дiстати його звiдти? Безумовно, нi. Ми з
вами - люди реального краю, ми дозволяємо собi мрiяти тiльки про
те, що можна здiйснити практично, хоча б для цього i потрiбнi бу-
ли найсмiливiшi спроби. Про якi ж спроби може йти мова в даному
разi?.. Тодi ми задумалися над новою проблемою. Наш дорогоцiнний
елемент теоретично може бути на iнших планетах...
Академiк Риндiн знову вiдпив трохи води з склянки.
- Стараннi спостереження показали, що ультразолото е насам-
перед на нашiй сусiдцi по Сонячнiй системi - Венерi. I зрозумiло,
чому це так. Венера молодша вiд Землi, вона зберегла доро-
гоцiнний елемент у зовнiшнiх шарах своєї кори. Всi ви чули про
загадкове голубувате сяйво, яке обгортає час вiд часу Венеру.
Протягом столiть вченi неспроможнi були розв'язати загадку цього
сяйва. Але вони не знали спектра ультразолота, який знаємо ми. I
це знання допомогло нам установити, що в голубуватому сяйвi Вене-
ри є слiди газоподiбних сполук ультразолота. I ми впевнено гово-
римо тепер: так, потрiбний нашому господарству надважкий елемент
- ультразолото е на Венерi! Тепер продовжимо нашу думку. Якщо
ультразолото там є, то радянськi вченi зобов'язанi його здобути.
Не може бути iншого висновку, коли ми знаємо, що ультразолото
змiцнить господарство нашої країни, що його використання принесе
новi блага радянському народовi, народам країн могутнього демок-
ратичного табору, та й всiм народам Землi! Радянську науку зав-
жди вели благороднi цiлi, це її постiйний шлях!
Цi слова академiка Риндiна викликали бурхливу хвилю оплескiв.
Напруження слухачiв, наелектризованих смiливими твердженнями ака-
демiка, знайшло собi вихiд, розрядку. Перечекавши хвилину, Риндiн
продовжував розповiдь...
Але ми надто вiдхилилися вiд того. що вiдбувається на мiжпла-
нетному кораблi, який стрiмливо мчить у Космосi до своєї далекої
мети. Повернемося ж до наших мандрiвникiв, якi опинилися в свiтi
невагомостi.
РОЗДIЛ ТРЕТIЙ,
який показує, що iз втратою ваги освоїтися
нелегко не тiльки академiковi Риндiну, а
також розповiдає про перший снiданок екс-
педицiї в мiжпланетному просторi i про
несподiванi наслiдки того, що професор Ван
Лун закурив свою улюблену люльку.
Настала коротка пауза. I тiльки пiсля неї Микола Петрович по-
чув дещо збентежений голос Сокола, який вiдповiдав йому:
- Не так-то легко вилiзти з гамака, Миколо Петровичу, ременi
здорово затягнулися, он яка справа...
- Зараз, зараз я допоможу вам,- вiдгукнувся Риндiн.
Перед тим як залишити навiгаторську рубку, академiк уважно
переглянув ще раз показання приладiв. Стрiлка покажчика швидкостi
вже повiльно почала посуватися назад вiд позначки 11,5, всi iншi
iндикатори також говорили про правильну роботу автоматiв, що об-
слуговували корабель. У цю секунду спалахнула зелена лампочка
радiотелефону. Риндiн швидко повернув вимикач радiоустановки. Це
був сигнал Землi!
- "Венера-1", "Венера-1", чи чуєте мене? Я Земля, я Земля,-
чiтко долинуло з репродуктора.
- Чудово чую,- вiдповiв Риндiн голосом, який перехопило вiд
хвилювання.
- Як почуваєте себе? Чи все у вас гаразд? - вiв далi голос з
Землi.
- Все в порядку. Освоюємося з невагомiстю. Прилади й апара-
тура дiють бездоганно. Курс ще не перевiряли, хотiв би знати вашi
данi.
- Ми тримаємо вас у полi зору ультракороткохвильових радiо-
локаторiв. Зараз працюють пости Iндiї, Владивостока i плавучий
пост Тихого океану. Iнформуємо вас: внаслiдок невiдомої ще причи-
ни астроплан пiд час вильоту з Землi трохи ухилився вiд намiчено-
го курсу...
- Але як це могло трапитися? - здивовано вигукнув Риндiн.-
Адже всi розрахунки...
- Причини ще не встановлено, але так чи iнакше, астроплан
ухилився вбiк. Поки що гадаємо, що це пов'язане з якоюсь неточ-
нiстю в розрахунках потужностi двигунiв ракетного вiзка, який не
дав потрiбного розгону. Iнакше довелося б припустити, що астроп-
лан виявився важчий вiд його розрахункової ваги. Щойно з'ясуємо
все це, повiдомимо вас. А тим часом нам довелося форсувати робо-
ту автомiтних ракетних двигунiв самого корабля, щоб виправити
курс. Тепер уже все гаразд. Лишилося тiльки одне побоювання: чи
не викликала ця форсована робота ваших ракетних двигунiв перевит-
рати палива? Просимо перевiрити. Хоч ви i маєте значний резер-
вний запас, все-таки краще мати точнi вiдомостi.
Академiк Риндiн знову не розумiючи знизав плечима. Дуже див-
но! Як могла статися така неточнiсть? Потужнiсть ракетних дви-
гунiв вiзка перевiрялася не раз, i астроплан нiяк не мiг раптом
поважчати проти розрахункової ваги. Як же розумiти все це? Вiн
голосно вiдповiв у мiкрофон:
- Єсть, буде зроблено, перевiримо.
- Земля надсилає вам палкий привiт i побажання успiху. Буде-
мо викликати вас через нашi потужнi передавачi й далi. До поба-
чення, товаришу Риндiн! До побачення, "Венера-1"!
- До побачення, Земле!
Зелена лампочка погасла. Так, дивно... "Важче вiд розрахунко-
вої ваги..." Хм! Проте зараз треба допомогти Ван Луну i Соколу...
Микола Петрович почав посуватися до центральної каюти; вiн,
усе ще тримаючись однiєю рукою за шкiряну петлю в стiнi, пiдтяг-
нувся до дальшої,- таких петель було багато на всiх стiнах i
стелi каюти,- ухопився за неї i знову пiдтягнувся далi. Це було
схоже на рухи плавця, який пливе вздовж берега, перехоплюючи ру-
ками прибережне камiння i пiдтягуючись до нього, вiд одного до
другого.
Опинившись бiля дверей, Риндiн випустив з рук останню петлю i
взявся за притолоку, зробив руками широкий плавний рух i вiльно
виплив у повiтрi до центральної каюти. Вже добре орiєнтуючись i
враховуючи кожен рух тiла, Микола Петрович без особливих труд-
нощiв iмiтував все тi ж самi жести плавця. Пружне повiтря дозво-
ляло пливти в ньому приблизно так, як робить людина, що поринула
у воду.
- А знаєте, Миколо Петровичу, це навiть красиво! - вигукнув
зацiкавлений Сокiл.- Ви встигли здорово освоїтися. Ну, я не
вiдстану вiд вас, от побачите!
Вiн лежав на гамаку - саме на гамаку, а не в ньому. Здавало-
ся, що еластичний гамак вiдштовхував вiд себе тiло геолога. Мико-
ла Петрович усмiхнувся, звернувши на це увагу:
- Цiлком зрозумiле явище. Так само i мене виштовхнуло моє
крiсло. Ну, чи можете розстебнути ременi, чи допомогти вам?
- Та вже, здається, можу. Адже я також освоююсь,- вiдповiв
упевнено Сокiл.- Заждiть, Ван, давайте-по черзi. Я вже приготу-
вався, а ви використаєте мiй досвiд.
- Гаразд, гаразд, пiдожду,- вiдгукнувся Ван Лун.- Гадаю, ви-
користаю ваш досвiд, дорогий мандрiвнику!
Сокiл iз зусиллям вiдстебнув тугий замок ременiв, якi прик-
рiпляли його до гамака. Замок клацнув, ремiнь вiдлетiв убiк.
Пружний гамак наче тiльки чекав цього. Вiн буквально вiджбурнув
Сокола вiд себе. Вадим Сокiл вiдлетiв по косiй лiнiї, немов сна-
ряд. Вiн пролетiв через усю каюту, безпорадно розмахуючи руками i
ногами, i вдарився об протилежну стiну пiд самою стелею.
- Ох, хай йому чорт! - гукнув вiн.
- Хапайтеся за петлi, за петлi! - пiдбадьорив його Риндiн,
ледве стримуючи смiх.- I не робiть рiзких рухiв, легше!
Але було вже пiзно. Енергiйному Соколовi трудно було одразу
перейти до уповiльнених, плавних рухiв. Ударившись об стiну, вiн
умить одлетiв вiд неї в протилежний бiк, не встигши вхопитися за
петлi. А рiзкий рух, яким вiн хотiв досягти найближчої петлi,
примусив його тiло перевернутися. Вiн летiв назад, знову до гама-
ка, але цього разу вiльно перекидаючись у повiтрi. Пiдлетiвши до
свого гамака, вiн устиг схопитися за його край i затриматися, хи-
таючись, немов човен на бурхливих хвилях.
Вадим Сокiл уже не посмiхався. На його худорлявому обличчi з
великими, свiтлими, трохи опуклими короткозорими очима, що здава-
лися ще бiльшими пiд круглими окулярами, було помiтно явне роз-
дратування. Завжди неслухняне бiляве i кучеряве його волосся бу-
ло скуйовджене. Микола Петрович, згадуючи свою першу подорож по
навiгаторськiй рубцi, мiг тiльки поспiвчувати геологовi. Зате Ван
Лун широко всмiхався, стежачи з свого гамака за товаришем.
- Дуже цiкаве видовище,- добродушно промовляв вiн.- Вiдомий
геолог Вадим Сергiйович Сокiл опановує нову стихiю. Як це треба
сказати - боротьба з невагомiстю? Або - що таке рiвновага? Вади-
ме, тримайтеся мiцнiше, це дуже-дуже iсторична мить!
- Гаразд, гаразд,- промурмотiв у вiдповiдь Сокiл.- Вилiзай-
те самi, шановний товаришу, подивимося, як це вийде у вас.
- Зважимо на ваш досвiд, дорогий друже, зважимо! Адже ви
самi радили менi.
Справдi, Ван Лун не повторив помилок свого друга. Вiн,
вiдстiбуючи ременi, мiцно тримався за гамак. I коли той спробу-
вав вiдкинути його, Ван Лун втримався, ухопившися за край гамака,
наче за гриву здибленого коня. Потiм вiн навмисно уповiльненим
рухом простягнув руку до найближчої шкiряної петлi на стiнi каю-
ти, пiдтягнувся до неї i звiдти скромно поглянув на Сокола, який
все ще сердився:
- Роблю висновок. У таких справах надмiр енергiї - не пер-
ший помiчник. Це добре, дуже добре, коли багато енергiї. Тiльки
не тут. Гадаю, тут краще трохи аналiтичного мислення. А також ро-
бити вiрнi висновки з явищ, так, Вадиме?
- Прибережiть дотепи до кращого випадку,- огризнувся Сокiл.-
Подивився б я на вас, коли б ви вилiзали з гамака перший!
- Юпiтер, ти гнiваєшся, отож ти неправий! - все так само
добродушно вiдгукнувся Ван Лун.
- Нiчого, нiчого, Вадиме,- втiшно зауважив Риндiн,- у мене
також було щось схоже, коли я вiдстебнув ременi крiсла. Побачите,
це тiльки перший раз так. Звикнете, освоїтеся. От i я також весь
час придивляюсь i пiдмiчаю правильнi i неправильнi рухи у вас. I
це допомагає. Головне, як я бачу, повiльнiсть i плавнiсть рухiв.
Микола Петрович простягнув руку i взявся за тонкий стояк,
який з'єднував пiдлогу i стелю каюти. Таких стоякiв було тут
кiлька - спецiально розрахованих на життя за умов невагомостi.
