Одразу впiзнали стару знайому?
- Аякже! Коли б не хмари, зовсiм схоже з величезним глобу-
сом... Я вам не заважаю, Миколо Петровичу?
-. Нi, нi, дивiться. Менi так чи iнакше треба братися до дiла.
Перевiряючи свої обчислення за записами автоматичних при-
ладiв i стрiчок, на яких фiксувалися повiдомлення земних пунктiв
керування астропланом, Риндiн упевненою рукою викреслював на зо-
рянiй картi шлях мiжпланетного корабля. Отак, звiдси вiн почався,
цей шлях, з цiєї точки земної орбiти. Тепер - полога спiраль май-
же навколо Землi, вiдрив, полiт у мiжпланетний простiр... так!
Лiнiя польоту вигинається лiворуч, немовби тяжiючи до Сонця...
Галина Рижко давно вже не дивилася на екран перископа. З
непiдробним захопленням, напiввiдкривши пухкi губи, вона стежила
за олiвцем Риндiна. Кiлька разiв вона вiдкривала рот, щоб щось
сказати, i все не наважувалася. Нарештi, вона набралася духу:
- Миколо Петровичу! - в її голосi звучало благання.
- Що, Галю?
- Миколо Петровичу... ох, як менi хочеться попросити вас про
щось!
- То кажiть, я слухаю.
- А що, коли б ви зараз думали трохи вголос... щоб i я чула!
- Гаразд,- вiдповiв вiн,- вже якщо ви так пiклуєтеся про ме-
не, спробую думати вголос.
- Ой, та я!.. - у Галини Рижко перехопило подих, їй бракува-
ло слiв для висловлення почуттiв.
- Отже, почнемо,- дiловитим тоном сказав Риндiн.- Що ви мо-
жете сказати про цей рисунок?
- Посерединi,- стараючись не поспiшати, заговорила вона,-
мабуть. Сонце. I цей кружечок позначений лiтерою "С",- значить,
Сонце. Перший вiд нього, ну, внутрiшнiй елiпс,- орбiта Венери,
правда? Зовнiшнiй, великий елiпс - орбiта Землi. Кружечок унизу,
на великому елiпсi, iз позначкою "З1" - мабуть. Земля. А тодi
кружечок на меншому елiпсi з позначкою "В0" - мусить бути Вене-
рою. Але чому на кожнiй орбiтi по два й три кружечки?..
- Нижнiй кружечок, позначений "31",-це Земля в той момент,
коли з неї вилетiла наша ракета. "В1" -Венера в той самий момент
на її орбiтi. Бачите шлях нашого астроплана? Вiн помiчений пун-
ктирною лiнiєю i з'єднується з орбiтою Венери в точцi "В2"- отут,
вище. Зрозумiло?
Галя розгублено глянула на Риндiна. А якщо все це буде таке
складне, що вона нiчого не зрозумiє? Що робити? Втiм, Микола Пет-
рович, помiтивши її збентеження, виручив дiвчину:
- Нi, все-таки спочатку треба як слiд пояснити вам.
Галя Рижко полегшено зiтхнула: фу-у, пронесло! А Риндiн уже
взяв олiвець:
- Слухайте уважно. Ви, мабуть, уже догадалися, чому ми обра-
ли такий довгий, на перший погляд, шлях вiд Землi до Венери, чо-
му ми летимо не по прямiй лiнiї, яка з'єднала б "З1" i, припус-
тiмо, "Во", а вздовж довгого пiв-елiпса, який позначений тут пун-
ктиром i з'єднує кружечки "З1" i "В2". Це цiлком зрозумiло.
Обравши перший, зовнiшньо "короткий" шлях, ми змушенi були б вит-
ратити надто багато палива. А тут, на другому шляху, ми весь час
використовуємо силу тяжiння Сонця, яка, немов надпотужний двигун,
мчить нас уздовж пiв-елiпса, як астероїд, з кожною секундою наб-
лижаючи астроплан до його мети. Пiдкоряючись тяжiнню Сонця, ми
летимо зараз у мiжпланетному просторi, не запускаючи зовсiм ра-
кетнi двигуни. Розумiєте, скiльки ми заощаджує- мо палива? Отже,
з того моменту, як ми вилетiли з земної орбiти, наш астроплан сам
немовби перетворився на маленький астеро-
їд, який лише вздовж пiв-елiпса "З1"- "В2", неухильно наближаю-
чись до орбiти Венери... Що вам неясно, Галю? - спинився Риндiн,
помiтивши нерiшучий рух дiвчини.
- Те, що ви кажете, все ясно, Миколо Петровичу. Але як мож-
на було з такою точнiстю вилетiти з Землi, щоб одразу опинитися
на правильному шляху, летiти до Венери, наче до цiлi?
- А хто ж вам говорив вiдносно того, щоб "одразу опинитися на
правильному шляху"? Це - нiсенiтниця, ось що! При всiй точностi
розрахункiв i попередньої пiдготовки просто смiшно думати про те,
щоб отак - раз, два i готово! - правильно лягти на курс. Насампе-
ред майже неможливо заздалегiдь врахувати наймiзернiшi вiдхилен-
ня вiд заданої швидкостi в одинадцять тисяч п'ятсот метрiв на се-
кунду. А коли змiнити її бодай на який-небудь метр на секунду,-
тодi радiус дiї корабля зменшиться чи збiльшиться на десятки й
сотнi тисяч кiлометрiв! Розумiєте, що це означає? Припустiмо, що
на астропланi виявилося трохи бiльше чи менше вантажу,- i його
швидкiсть одразу змiниться, доведеться робити значну поправку до
розрахункiв. Втiм, навiщо припускати щось таке, коли нам уже до-
велося вiдчути це в зв'язку з деякими необдуманими i легковажни-
ми вчинками? Адже земним постам керування довелося чимало попра-
цювати для того, щоб виправити курс астроплана, який змiнився че-
рез раптову добавку вантажу на нашому кораблi...
На щоках Галi спалахнув рум'янець збентеження: вона добре ро-
зумiла, що мав на увазi Микола Петрович. А вiн, мовби нiчого не
помiчаючи, вiв далi:
- Це - щодо швидкостi. А напрям? Та досить вiдхилитися пiд
час вильоту вiд курсу лише на одну дугову хвилину, лише на одну
шiстдесяту частку градуса, щоб ця малесенька невiдповiднiсть
зросла на вiдстанi Марса до шiстдесяти шести тисяч кiлометрiв. А
ви говорите - "одразу"! Не можна так легковажно кидати слова, ми-
ла дiвчино. Тут потрiбна найскладнiша i найточнiша праця всiх
чисто земних постiв керування нашим астропланом - i в Радянсько-
му Союзi, i в Iндiї,- i плавучих океанських постiв. В їх роботi
беруть участь десятки електронних обчислювальних машин. Бо iнак-
ше, без таких машин, нiхто на Землi не встиг би нiчого пiдрахува-
ти. А електроннi лiчильнi машини дають наслiдки своїх обчислень
майже вмить - i так само швидко радiоiмпульси, якi надходять iз
земних постiв керування, виправляють курс астроплана, запускають
його ракетнi двигуни. Це зовсiм не так просто, як може декому
здатися... Вся радянська наука допомагає нам i технiкою, i розра-
хунками, i невсипущим турботливим спостереженням за нами в Кос-
мосi. Ось що!
Микола Петрович скоса подивився на Галю: здається, дiвчина
зрозумiла, що сказала нiсенiтницю.
- Зараз ми, звичайно, як кажуть штурмани, вже "лягли на пра-
вильний курс",- примирливо вiв вiн,- але коштувало це величезної
роботи там, на Землi... Так... Ну, перейдемо до найпростiших роз-
рахункiв, пов'язаних з нашим маршрутом. Продовжуючи летiти з та-
кою самою швидкiстю, астроплан опише в мiжпланетному просторi цей
пiв-елiпс протягом ста сорока шести днiв i опиниться на орбiтi
Венери. Але де перебуватиме в цей час сама Венера? Чи потрапимо
ми на неї, як куля влучає в цiль?.. Це залежить головним чином
вiд того, в якому мiсцi своєї орбiти була Венера в момент нашого
вильоту з Землi. Припустiмо, що вона перебувала в цей час у точцi
"В0". Що тодi? Адже ж Земля рухається по своїй орбiтi навколо
Сонця повiльнiше, нiж Венера. Наша планета обертається навколо
Сонця за триста шiстдесят п'ять днiв, а Венера...
- За двiстi двадцять чотири днi,- закiнчила Галя.
Це вона знала добре!
- Так,- пiдтвердив Риндiн.- Яку вiдстань у дугових градусах
пролетить у свiтовому просторi по своїй орбiтi Земля за 146 днiв?
Щодня вона пролiтає... запишемо, щоб було яснiше. Так, щодня во-
на пролiтає 360°/365 = 0,987°. Отже, за 146 днiв Земля пролетить
0,987°, взятi 146 разiв, що складає 144°. А Венера? Щодня вона
пролiтає 360°/224 = 1,607°. Отже, за 146 днiв Венера пролетить
1,607° x 146 = 234,5°. Iнакше кажучи, якщо в момент нашого вильо-
ту з Землi Венера буде на своїй орбiтi в точцi "В0", то ми вже не
знайдемо її в точцi "В2", долетiвши до цiєї точки її орбiти. Ве-
нера випередить за час нашого польоту Землю, вона опиниться вже в
точцi "Вх", перегнавши Землю в своєму русi по орбiтi...
- На 234,5° мiнус 144°, себто на 90,5°,- вiдповiла Галя, зро-
зумiвши паузу Риндiна як запитання, звернене до неї.- I ми не
потрапимо на Венеру,- додала вона.- От неприємнiсть яка! I вся
подорож пiшла б нанiвець. Астроплан буде в точцi "В2", а Венера -
вже в точцi "Вх"... Що ж робити, Миколо Петровичу?
Риндiн посмiхнувся: його потiшила юна запальнiсть дiвчини.
- Нiчого, е вихiд iз становища. Щоб потрапити на Венеру за
нашим маршрутом, треба вилiтати з Землi дещо ранiше, тодi, коли
Венера буде ще в точцi "В1". Це означає - тодi, коли Венера на
своїй орбiтi буде позаду Землi на 234,5° мiнус 180°, себто на
54,5°, рахуючи в напрямi руху обох планет по їх орбiтах. I тодi
за сто сорок шiсть днiв Венера, переганяючи Землю, долетить саме
до точки "В2", куди тим часом примчить i наш астроплан, як це по-
казує пунктирна лiнiя, що з'єднує пiв-елiпсом обидвi орбiти. А
Земля за той же самий час вiдстане, вона долетить по своїй орбiтi
тiльки до точки "З2". Зрозумiло? Земля вiдстане вiд Венери на
36°. Уявляєте собi все це, Галю?
- Ясно, Миколо Петровичу. Ми вилетiли з Землi в той самий
день, годину i хвилину, коли Венера вiдстала вiд Землi на 54,5°,
i рисунок показує це: в момент вiдльоту астроплана Земля була в
точцi "31", а Венера - в точцi "В1". Все в порядку. Спiймає- мо
Венеру в просторi!
Галя дзвiнко розсмiялася: такою веселою здалася їй думка про
полювання на Венеру в свiтовому просторi! Але зразу ж вона додала:
- Ми летимо наче комета. Здорово! Шкода тiльки, що в астроп-
лана немає такого красивого хвоста, який буває у комет. Було б на
що помилуватися з Землi. Та й вiд нас його було б, мабуть, видно,
такий хвостик!..
Академiк Риндiн втiшив її:
- На нашому небозводi є й без того чимало чудесного, не ба-
ченого нами досi. Ось - хiба не чарiвне видовище?
I вiн указав рукою на екран перископа. Галя знову поглянула -
i в неї перехопило подих вiд феєричної картини, яка вiдкрилася
перед її очима.
З-за величезного блакитнувато-зеленуватого, вкритого блиску-
чою бiлою пеленою хмар диска Землi, що сяяв на непроникливо чор-
ному небозводi, починала випливати невеличка срiбна куля. Щойно
було видно лише її краї - i ось вона випливла вже наполовину.
Срiбна куля поспiшала, немов прагнучи вiдiрватися вiд величезного
диска Землi. I на тiй кулi чiтко вiдрiзнялися примхливi вiзерун-
ки, знайомi кожнiй людинi, яка бодай один раз пiднiмала очi до
неба в мiсячну нiч.
- Мiсяць! - радiсно скрикнула Галя.
- Так, старий незмiнний Мiсяць,- прошепотiв Риндiн: вiн та-
кож вiдчув хвилювання.
Споконвiчний супутник Землi, що ховався досi за нею, плив у
холодному похмурому космiчному просторi. Ось Мiсяць немовби
зовсiм одiрвався вiд Землi i почав вiддалятися вiд неї. Так зда-
валося спостерiгачам на космiчному кораблi... Звичайно, це був
цiлком природний рух Мiсяця по його орбiтi навколо Землi. Проте
не можна було позбутися дивного враження, наче Мiсяць вирiшив,
нарештi, залишити свiй звичний шлях, вiдiрватися зовсiм од Землi
i втекти вiд неї в безмежнi простори Всесвiту.
Мов зачарована, дивилася Галя Рижко на екран, їй не хотiлося
говорити. Звiдкiльсь виникали спогади дитячих рокiв,- коли вона,
ще школярка, годинами просиджувала бiля маленького телескопа в
обсерваторiї, де працювала її мати. Як захоплювало її те, що
вiдкривалося перед нею в маленькому очку окуляра! I бiльш за все
любила вона без кiнця роздивлятися Мiсяць. Зiрки, планети - все
це було таке крихiтне, схоже одне на одне. Зате на Мiсяцi - все
чисто рельєфне, все яскраве! Чiтко окресленi обриси його гiр i
долин, уславлених "морiв", кратерiв, що ховалися в густих чорних
тiнях. Галя пам'ятала, як потiм вона з не меншою цiкавiстю роз-
глядала фотографiї, зробленi ракетним кораблем "Мiсяць-2", який
облетiв навколо Мiсяця i повернувся на Землю. Найдивнiшим за все
для неї в цих фотографiях було те, що знiмки протилежного боку
Мiсяця виявилися схожими на звичний вигляд мiсячної поверхнi,
