завжди вiдкритої для Землi. Ну, трохи iнший малюнок, дещо iншi
вiзерунки; але й там - тi ж самi гори, рiзкi тiнi, кратери... а
вона ж мрiяла, що мiжпланетний корабель привезе щось зовсiм iнше,
нове, незвичайне... Фотографiї розчарували дiвчину, хоча вони бу-
ли на свiй лад дуже красивими i ефектними.
Але нiколи ранiше нi на фотографiях, нi навiть у найбiльшому
телескопi Кримської обсерваторiї, куди час вiд часу дозволяла їй
зазирнути мати, Галi не доводилося бачити срiбний Мiсяць таким
прекрасним, яким був вiн зараз! У телескопi Мiсяць завжди нерухо-
мо i мертво висiв мiж мерехтливими зiрками на синьому фонi неба.
Iнодi здавалося, що вiн ледве здригався,-i Галя знала: це пояс-
нюється коливаннями повiтря в земнiй атмосферi, це тiльки
здається так... А насправдi - Мiсяць зовсiм-зовсiм мертвий, на
його срiбних горах i в чорних долинах немає й не може бути нiяко-
го життя. Мiсяць завжди справляв на Галю враження холодної,
наскрiзь промерзлої скляної кулi, яка навiть порепалася вiд люто-
го морозу.
Зараз Мiсяць чомусь виглядав по-iншому. Щоправда, вiн такий
самий холодний i наче порепаний, але не мертвий. Мабуть, таке
враження складалося вiд того, що на екранi перископа Мiсяць ру-
хався, був зовсiм близько вiд Землi i не висiв самiтно на пустин-
ному небозводi. А може бути - там все-таки є що-небудь живе?
Але ось Мiсяць якось зразу майже перестав вiддалятися вiд
Землi, видимий рух його уповiльнився, вiн уже не намагався
вiдiрватися i пiти в простiр. Так буває i на Землi, пiд час схо-
ду Мiсяця, коли вiн, щойно показавшись над обрiєм, спочатку
пiдiймається швидко-швидко, а потiм уповiльнює рух по небу i пли-
ве вгору вже ледве помiтно.
Академiк Риндiн щось записував у книзi спостережень. Вчений
знав, якими важливими i цiнними згодом можуть виявитися навiть
найдрiбнiшi деталi його спостережень у польотi. Тому вiн не про-
пускав нагоди заглибитися в такi записи. Втiм, на цей раз навiть
не вченому, а й звичайному спостерiгачевi було б що записати, i
досить докладно: вперше в iсторiї людства люди спостерiгали не з
Землi, а з Космосу, як сходить Мiсяць, схований доти за величез-
ним диском нашої планети.
Галя Рижко бачила, як на сторiнках грубого зошита, що лежав
перед Риндiним, один за одним виникають чiткi рядки записiв. Во-
на думала: з яким iнтересом вивчатимуть цi записи на Землi, коли
астроплан повернеться з подорожi! I яка шкода, що вченi на Землi
не зможуть на власнi очi побачити те, що вона з Миколою Петрови-
чем щойно спостерiгала на екранi перископа!
Немовби вгадавши її думки, Риндiн вiдiрвався од записiв i
сказав:
- До речi, треба замiнити плiвку в фотоавтоматi. Галю, стеж-
те уважно, як я це робитиму. В подальшому таку замiну робитимете
ви, а не Ван Лун. Це ввiйде до ваших обов'язкiв.
У Галi знову перехопило подих вiд радостi.
- Мої обов'язки? - не вiрячи своїм вухам, перепитала вона.
- Так, звичайно,- незворушно пiдтвердив Риндiн.-I у вас та-
ких обов'язкiв буде чимало. Якщо ви вже опинилися тут, будемо на-
вантажувати, аж доки не почнете скаржитися.
- Скарг нiколи не буде, Миколо Петровичу,- переконано
вiдповiла Галя. Здiйснюються найзаповiтнiшi її мрiї: вона брати-
ме участь у науковiй роботi експедицiї! Ох, мамо, мамо, якби ти
тiльки знала!
Микола Петрович помiтив, яка радiсть освiтила обличчя дiвчини.
- Гаразд, гаразд, там подивимося,- буркнув вiн.- От як зава-
лимо вас роботою, тодi й перевiримо, чи не поскаржитеся ви! А по-
ки що - знайомтеся з фотоавтоматом. Вiн установлений паралельно з
перископом i вмикається повертанням цiєї рукоятки.
У кiлькох словах Риндiн пояснив Галi, як замiнювати касети з
плiвками, якими заряджають апарат. I правда, це було зовсiм прос-
то, дiвчина засвоїла все вiдразу.
- Миколо Петровичу, це значить, до автомат сфотографував i
вихiд Мiсяця з-за Землi, яким ми милувалися? - спитала вона, ко-
ли Риндiн закiнчив свої пояснення.
- Звичайно. Я ввiмкнув його зразу ж, тiльки-но почався
вихiд. I автомат акуратно робив своє дiло. А для того щоб док-
ладнiше зафiксувати це цiкаве явище, я навiть прискорив його дiю,
автомат робив удвоє бiльше знiмкiв на хвилину, нiж звичайно. I
тепер тут, у цiй алюмiнiєвiй коробцi, лежать наслiдки його робо-
ти: двадцять п'ять метрiв знятої плiвки, наполовину присвяченi
виходу Мiсяця з-за Землi. Це буде непогана частина великої серiї
фотографiй, зроблених за час нашої космiчної подорожi. Буде чим
зацiкавитися i вченим, i широкiй публiцi, коли ми повернемося на
Землю. До речi, друже мiй, що скажуть рiднi, довiдавшися про ва-
ше зникнення?
Запитання Миколи Петровича торкнулося найболючiшого мiсця Га-
линої душi. Це було саме те, що мучило її найбiльше. Одна справа
- зважитися на щось, навiть найвiдчайдушнiше: тодi зопалу все
iнше здається неважливим, другорядним. Зате потiм, коли все вже
зроблене, коли вiдрiзанi всi шляхи назад,- тодi зовсiм iнше дiло.
Тодi починають мучити iншi думки, якi ти ранiше навмисне вiдганя-
ла вiд себе. Рiднi... це значить - мама, мила, турботлива, яка не
раз тривожно казала їй: "Ой, Галинко, бережись, палка ти голово!
Не доведуть тебе до добра твої божевiльнi захоплення то одним, то
iншим!"
- Бачте, Галю,- вiв далi Риндiн лагiдно,- я уявляю собi, як
хвилювався б я сам, коли б раптом отак зненацька зникла моя доч-
ка. Невже рiднi абсолютно нiчого не знали про вашi намiри?
- Я розкажу вам, Миколо Петровичу! - Галя вирiшила не прихо-
вувати нiчого.- Моя мама трошечки знала... я багато говорила з
нею про те, як менi хочеться полетiти з вами. Ну, звiсно, вона
тiльки смiялася, вiдповiдала, що це, мовляв, дитячi вигадки. Хiба
її переконаєш? А вiд'їжджаючи, я залишила листа, в якому написа-
ла, що обов'язково полечу. Вона, я гадаю, все одно не повiрила,
мабуть. А тепер... тепер вона, звiсно, ще теж нiчого не знає, ду-
має, що я в iнститутi.
Микола Петрович пiдвiвся з-за стола.
- Нi, вона вже не думає так, Галю,- сказав вiн твердо.
- Що? - дiвчина спантеличено поглянула на нього.
- Вона вже не думає так,- повторив Риндiн.- Ще ввечерi, ко-
ли ви з Ван Луном були зайнятi готуванням вечерi, я в черговiй
розмовi з Землею, з центральним постом керування, розповiв про
вашу появу у нас. I просив сповiстити вашу матiр про те, що нам
довелося везти вас далi. Крiм того, я вiд iменi всiх членiв ек-
спедицiї передав наполегливе прохання, щоб ваша мати приготувала
до нашого повернення для вас добрячу порцiю березової кашi... чу-
ли, що це таке - березова каша? Ах, не доводилося? Шкода, шкода!
Знаєте, дивлячись на вас, менi хочеться змiнити деякi мої давнi
переконання. Я завжди вважав так званi тiлеснi покарання варвар-
ством. Але зараз менi чомусь зда-
ється, що хороша порцiя березової кашi була б для вас корисною...
певна рiч, не тепер, а значно ранiше. Але може статися, ваша ма-
ти задовольнить наше прохання, як ви гадаєте, громадянко?
У жартiвливому тонi Миколи Петровича Галя ясно вiдчула i сер-
йознi нотки. Вона схилила голову: виправдовуватися, захищатися
було нi до чого. А Микола Петрович так лагiдно докоряв їй, що
чимсь нагадував Галi маму.
- Проте досить з цим,- раптом змiнив свiй тон Риндiн.- Буде-
мо сподiватися, що все обiйдеться. А тепер ось що. Iдiть, друже
мiй, до каюти. Якщо Ван Лун i Сокiл ще не прокинулися, будiть,
досить потурати їм. Поснiдаємо - i до працi. Та й ви, мабуть, хо-
чете їсти, чи не так? Зголоднiли трохи?
I звiдки вiн усе знає? Адже Галя, прокинувшись, вирiшила бу-
ло продовжувати своє голодне тренування. А зараз - так хочеться
їсти, так хочеться!
- Iдiть, iдiть. Як буде готове, покличте мене, я теж їсти
хочу.
А коли Галина Рижко зникла за дверима рубки, Микола Петрович
подивився їй услiд i похитав головою:
- Хороша дiвчина, але треба тримати її в руках. Хе-хе, го-
лодне тренування, що ти скажеш?
I знову заглибився в свої записи.
РОЗДIЛ СЬОМИЙ,
який розповiдає про обов'язки учасникiв
експедицiї, про те, чому на Венерi. на
думку Вадимо. Сокола, повиннi iснувати ме-
галозаври i археоптерикси, а також про те,
що навiть у мiжпланетному просторi можуть
траплятися зiткнення.
Незабаром у ракетному кораблi закипiла робота. I Сокiл, i Ван
Лун почували себе нiяково, коли довiдалися, прокинувшись, що ака-
демiк пiдвiвся значно ранiше вiд них i давно вже зайнятий дiлом.
Адже i в них так само було чимало роботи.
Як ми вже знаємо, кожен учасник експедицiї мав своє коло
обов'язкiв, яке заздалегiдь розробив пiд час пiдготовки подорожi.
Але в першi ж днi польоту дещо змiнилося - насамперед через Гали-
ну Рижко, яка не тiльки охоче бралася за першу-лiпшу роботу, аби
бути корисною, але й старанно, точно її виконувала.
Найскладнiшою справою для Ван Луна були обов'язки штурмана
астроплана, пов'язанi з копiткими обчисленнями: вони забирали
найбiльшу частину його часу. Безумовно, саме в першому перiодi
польоту Ван Лун мiг би займатися штурманською справою менше, нiж
будь-коли в iнший час. Адже астроплан з початку польоту перебу-
вав пiд постiйним наглядом земних постiв керування. Зiркими очи-
ма радiолокаторiв цi пости стежили за польотом астроплана,
вiдзначали на зоряних картах його шлях, провадили перевiрочнi об-
числення курсу i з допомогою потужних радiоiмпульсiв примушували
ракетнi двигуни корабля виправляти найменшу неточнiсть у напрямi.
Та пiсля двохтрьох днiв польоту виправляти вже не було чого.
Астроплан лiг на бездоганно правильний курс, з якого вiн без
якоїсь особливої причини вже не мiг збитися. Цей курс мусив з
точнiстю годинникового механiзму привести його через сто сорок
шiсть днiв до тiєї точки свiтового простору, де в цей час опи-
ниться на своїй орбiтi Венера. Що ж тут робити штурмановi?
Але Микола Петрович Риндiн дотримувався iншого погляду. Вiн
говорив:
- Все це дуже добре, Ван. Але треба врахувати кiлька можли-
востей. В першу чергу, ми не можемо знати, на якiй вiдстанi вiд
Землi радiоiмпульси постiв керування почнуть слабшати i, внас-
лiдок цього, не зможуть впливати на нашi приймальнi пристрої. Ме-
не, зокрема, непокоїть космiчне промiння - чи не завадить воно
прийомовi радiоiмпульсiв? Тодi нам доведеться розраховувати
тiльки на власнi сили, без допомоги земних постiв керування. Це
перше. Далi, хто знає, чи не з'явиться якась зовнiшня причина,
яка вплине на наш курс?
- Але яка саме, хотiв би я знати, Миколо Петровичу? - не ро-
зумiючи, запитав Ван Лун.
- Ви не знаєте? I я також не знаю,- спокiйно вiдповiдав
Риндiн.- Втiм, нi ви, нi я не можемо поручитися, що така причина
не виникне. I ми зобов'язанi бути готовими до подiбної
можливостi. I, нарештi, третє. Я сумнiваюся, щоб земнi пости ке-
рування могли тримати нас на повiдку пiд час вiдльоту з Венери.
Далекувато, знаєте, i знов-таки нам невiдомо, як будуть дiяти
радiоiмпульси на такiй величезнiй вiдстанi. Значить, тодi нам до-
ведеться розраховувати тiльки на себе. Тому давайте тепер же пра-
цювати на повний хiд - так, наче земних постiв керування взагалi
не iснує. Тренування, висловлюючись вашою мовою, тут конче пот-
рiбне, i я буду залюбки допомагати вам, дорогий мiй! До речi, Га-
ля вiд дечого звiльнила вас, чи не так?
Таким чином, Ван Лун разом з Риндiним виконував штурманськi
обов'язки паралельно з земними постами керування. Порiвняно з
цiєю складною роботою - йому здавалися вiдпочинком кiнозйомки
епiзодiв у Космосi; та й було їх зовсiм небагато.
Вадим Сокiл насамперед дослiджував космiчне промiння - одне з
найменш вивчених фiзичних явищ.
Слiд визнати, що природа цього загадкового випромiнювання,
надзвичайно жорстокого,- воно пронизує на своєму шляху майже всi
