Легко пiдтягнувшись до стояка, Риндiн опинився майже бiля стiни.
Уздовж неї, як i вздовж iнших стiн, тяглося поруччя. Тримаючись
за нього, можна було легко пересуватися в потрiбному напрямi.
Стоячи бiля стiни, Риндiн сказав:
- Бачите, як, зрештою, все це просто? Тепер, друзi мої, зви-
кайте, а я знову вирушаю до навiгаторської. Погляну ще раз на
прилади, зорiєнтуюся по них. З Землi повiдомили, що їм довелося
форсувати роботу ракетних двигунiв. Треба перевiрити, в чому тут
рiч. Це забере, гадаю, з пiвгодини. А ви подумайте про снiданок,
Ван Лун. Та посмачнiший. Таку знаменну подiю, як втрату ваги,
можна й вiдсвяткувати. Згода?
- Правильно, Миколо Петровичу, снiдати! Втративши вагу, слiд
поповнити бодай масу,- вже весело пiдхопив Сокiл. Природжене по-
чуття гумору перемогло його роздратованiсть; та й взагалi геолог
не вмiв довго сердитися.- А як гадає наш шеф-повар?
- Шеф-повар думає: перший снiданок в астропланi - це також
iсторична подiя,- повчально вимовив Ван Лун у вiдповiдь.
Пересуваючись уздовж поруччя, Микола Петрович перейшов до
навiгаторської рубки.
Сокiл доброзичливо глянув на Ван Луна:
- Ну, Ван, давайте практикуватися в пересуваннi. I не я бу-
ду, якщо ви не залишитеся в хвостi! А тим часом можете жартувати,
скiльки вам завгодно. Все одно я беру на себе першi спроби, а ви
повторюєте зроблене мною. Ага, уразив?
Намагаючись не робити жодного зайвого або рiзкого руху. Сокiл
розпочав мандрування по каютi. Тепер i вiн мiг упевнитися в тому,
як добре попрацювали вченi, конструктори внутрiшнiх примiщень ко-
рабля. Поруччя, що протяглося вздовж стiн, шкiрянi петлi в стiнах
i стелi, плескатi металевi держаки, поставленi в рiзноманiтних
мiсцях, стояки, що з'єднували пiдлогу i стелю каюти,- все це да-
вало можливiсть дуже легко рухатися в усiх напрямах, переходячи
вiд однiєї надiйної опори до iншої.
Щоб перевiрити себе. Сокiл спробував нi за що не триматися i
стати на ноги. Вiдразу ж таки вiн вiдчув, що каюта повiльно по-
вертається навколо нього. Вона хитнулася в один бiк, в другий,
спинилась i знову попливла, аж поки не перевернулася зовсiм. Дур-
на картина! I Ван Лун чомусь стоїть догори ногами i, здається,
посмiхається лукавими очима...
Сокiл знову схопився за поруччя. Здавалося, що вiн з величез-
ною силою повернув навколо себе каюту i так само рiшуче спинив
її, коли помiтив, що Ван Лун зайняв нормальне положення, вниз но-
гами. Так, усе гаразд!
- Це наче в цирку,- озвався Ван Лун.- Проте дуже сумно бачи-
ти, як твiй товариш увесь час стає догори ногами...
- Тiльки з вашого погляду, Ван, з вашої точки зору. А з моєї
- ви поводитеся просто непристойно. Варт менi на хвилинку вiдвес-
ти од вас очi, як ви одразу використовуєте це i стаєте на голову
або приймаєте ще яку-небудь безглузду балаганну позу. Вчений,
серйозна доросла людина, професор iз свiтовим iм'ям,- i раптом
отакi трюки! До речi, будь ласка, складiть гамаки, вам до них
ближче.
- Єсть скласти гамаки. I навiть, гадаю, не буду неввiчливо
жартувати. Такий ваш поганий досвiд менi непотрiбний.
- Та вже гаразд, гаразд, виконуйте!
Ван Лун, який весь час уважно стежив за рухами Сокола, оче-
видно, робив для себе певнi висновки. I цього разу вiн також
обiйшовся без будь-яких ускладнень. Впевнено рухаючись уздовж
стiни, вiн дiстався до важельного пристрою бiля гамакiв. Не ви-
пускаючи з лiвої руки поруччя, Ван Лун правою з силою вiдвiв
важiль униз. Обидва гамаки слухняно поповзли вгору. Система
тросiв i амортизаторiв пiдтягла їх до стелi. В каютi одразу ста-
ло просторiше.
- Ну, як? - запитав Ван Лун Сокола.
Але Вадим не вiдповiдав. Вiн помiтив, що опинився бiля
iлюмiнатора, i з iнтересом зазирнув у нього. Нiчого не видно...
Чому б це? фу, як по-дурному, адже вiн чудово знав, що перед
стартом усi iлюмiнатори було закрито внутрiшнiми вiконницями, ме-
талевими заслiнками, якi всувалися помiж двома шарами товстого
органiчного скла. З якого боку мусить бути Сонце? Звичайно, з
правого, адже вони вилiтали на схiд. Значить, з цього, лiвого,
можна вiдчинити вiконницю.
- Ван, вимкнiть свiтло!
Пролунало характерне клацання вимикача. В каютi стало зовсiм
темно, коли не зважати на свiтло, що пробивалося з дверей навiга-
торської рубки. Сокiл намацав важiль вiконницi i кiлькома оберта-
ми опустив заслiнку, як опускають скло в автомобiлi.
- Надзвичайно! - вигукнув за його спиною Ван Лун.
Вони обидва припали до скла iлюмiнатора. Перед ними вiдкрива-
лася гiдна подиву в своїй величностi картина Великого Всесвiту.
Це була глибока нiч - i разом з тим нiч, сяюча блиском незчислен-
них далеких вогнiв, холодних i в той же час палаючих. Незмiрне
вiддалений небозвiд немов був засланий чорним оксамитом. I на
ньому, розкиданi примхливими i складними вiзерунками, виблискува-
ли мiрiади яскравих зiрок - бiлих, оранжевих, червоних, зелених,
голубих. Нiколи нiхто з жителiв Землi не бачив подiбного видови-
ща! Вражала не тiльки надзвичайна яснiсть, з якою око без наймен-
ших труднощiв розрiзняло першу-лiпшу зiрку - вiд великої i слiпу-
чої до найменшої, яка здавалася крихiтною iскоркою, що несмiливо
виглядала з глибокої складки небесної чорної оксамитної завiси.
Найбiльш вражаючим було те, що жодна з зiрок не мерехтiла, не пе-
реливалася, то пригасаючи, то знову стаючи яскравою, як було це
звичним для жителiв Землi. Нi, кожна iз зiрок, велика чи дрiбна,
палала неослабним далеким, але рiвним свiтлом, яке лилося з гли-
бини матового чорного фону.
I Сокiл, i Ван Лун з подивом дивилися на знайомi їм з дитин-
ства сузiр'я. Та й справдi, хiба перед ними зараз були тi нес-
кладнi комбiнацiї з кiлькох зiрок, до яких звикло людство, зав-
жди наглухо вiдокремлене вiд чудесної картини Всесвiту товстою
пеленою земної атмосфери, що безжалiсно гасила барви й яскравi
кольори! Тi великi мерехтливi зiрки були всього лише грубою кан-
вою сузiр'їв, дивовижних виблискуючих вiзерункiв Великого Космо-
су. Тiльки тепер Ван Лун i Сокiл бачили по-справжньому, з яким
невичерпним багатством фантазiї гаптувала природа цi небеснi
вiзерунки. Вони вiдрiзнялися вiд бачених з Землi знайомих
сузiр'їв не менш, нiж багатобарвна талановита картина
вiдрiзняється вiд сухого i кволого малюнка олiвцем.
Враженим поглядом мандрiвники знаходили i в думках вiдзнача-
ли цi забарвленi незчисленними кольорами небеснi вiзерунки. Ось
виразний хрест Лебедя, ось недалеко вiд нього неправильний чоти-
рикутник Лiри. Ще далi - вигнутий, наче готовий до стрибка Дра-
кон, а бiля нього, майже в згинi його тiла, починається така зна-
йома ще з дитинства витягнена каструлька Малої Ведмедицi...
- Ми з вами щасливцi, Ван,- захоплено промовив Вадим
Сокiл.- Заради цього чудового видовища варто було перенести всю
нашу важку пiдготовку й витерпiти перевантаження пiд час приско-
рення руху астроплана! Та невже ж ви не вiдчуваєте поетичностi
цiєї незрiвнянної картини?
Ван Лун скоса подивився на свого експансивного друга. Вiн лу-
каво примружив очi:
- Сперечатися не можу, поезiя - дуже добре, i космiчне небо
- також. Але Микола Петрович прийде i спитає: де снiданок? Вам
можна займатися поезiєю. Шеф-повар мусить подумати про прозу. А
щоб готувати снiданок, потрiбне свiтло. Значить, i вам дове-
деться зробити певну поетичну паузу...
- Сухар! Безнадiйний сухар!
- Дуже приємно. Проте небо, гадаю, не змiниться, поки ми
поснiдаємо,- лагiдно втiшив Вадима Ван Лун, вмикаючи свiтло в
каютi.- А як дiятиме невагома автоматика?
Вiн уже встиг перейти - чи, може, правильнiше було б сказати
"перепливти" - до протилежної стiни каюти, i цього разу уникнув-
ши будь-яких ускладнень. Вiдiрвавшися вiд видовища космiчного не-
ба, Вадим Сокiл стежив за дiями друга. Ван Лун повернув рукоятку
в заглибинi стiни. Вiд стiни вiдокремилася невеличка квадратна
панель i плавно опустилася на колiнчастих пiдставках, утворивши
стiл. В отворi стiни, який вiдкрився за нею, виявилися полицi ук-
ладистого буфета, уставленi посудом незвичної форми, консервними
бляшанками, дивовижними скляними пляшками, сплюснутими, як фляж-
ки; плескатi боки цих пляшок були гумовими. Ван Лун упевненими
рухами знiмав з полиць посуд, що стояв у пружинних затискувачах,
i ставив його на столi також у затискувачi, кожен з яких
вiдповiдав тiй чи iншiй формi посуду. Розставивши все на столi в
iдеальному порядку, Ван Лун задоволене присвиснув:
- Зовсiм як в кращому, зразковому ресторанi! Тепер ще сервет-
ки. I можна приступати до їжi.
- Без чаю, без гарячого? - розчаровано вiдзначив Сокiл.
- Дуже-дуже шкодую. Зате одержите склянку вина, доброго
вина,- втiшив його Ван Лун.- Якщо, звiсно, Микола Петрович дозво-
лить...
- А чому б йому i не дозволити? - пролунав веселий голос Рин-
дiна, який з'явився в дверях каюти.- Навпаки, вiн цiлком пiдтри-
мує вашу iдею, Ван. Сьогоднi - особливий день, велике свято для
кожного з нас. Склянка вина сьогоднi - це добре!
- Тiльки дивно якось, що немає стiльцiв. Здається нiби все
не так,- нарiкав Сокiл, наближаючись до стола.
- Обiйдемося, Вадиме! А потiм, повiрте менi, що повiтря за
наших умов краще вiд найвигiднiшого стiльця. Не забудьте лише
закрiпитися пружинами бiля стола. Почнемо, друзi!
Риндiн першим "сiв" бiля стола, прийнявши звичайну позу люди-
ну, що сидить, Цьому допомогло й те, що вiн защепнув навколо кож-
ної ноги пiд столом пружиннi кiльця, пристосованi пiд квадратною
панеллю. Його приклад наслiдували й iншi. Тепер кожен був наче
прикрiплений до стола вище колiн, не доводилося побоюватися, що
необережний рiзкий рух вiдштовхне людину вiд стола i винесе її на
середину каюти.
Навколо стола в повiтрi сидiли три мандрiвники Космосу. Вони
всмiхалися, поглядаючи один на одного. Справдi, вигляд людини,
яка, по сутi, нi на чому не сидить, незважаючи на схожу позу, а
просто висить у повiтрi, був досить кумедним. Втiм, таке вiдчут-
тя тривало дуже недовго. Вже через хвилину-двi члени експедицiї
забули про це. Риндiн все ж таки попередив ще раз:
- Без рiзких рухiв, друзi! Iнакше пружиннi кiльця не вря-
тують. Пам'ятайте золоте правило: дiя дорiвнює протидiї. Якщо ви
натискуєте на якусь рiч, ви з такою самою силою вiдштовхуєтеся
вiд неї.
- Як Вадим вiд стiнки,- пiдморгнув Ван Лун.
Сокiл i собi посмiхнувся, згадавши, як його кидало вiд однiєї
стiни каюти до другої.
- Ну, почнемо ж таки!
Микола Петрович узяв пляшку, вийняв з неї корок i перевернув
пляшку шийкою вниз. Як i слiд було чекати, з неї не вилилося анi
краплини. Тодi Риндiн пiднiс пляшку до своєї чашки - також незви-
чайної форми: вона звужувалася вгору. Вiн устромив шийку пляшки у
верхню частину чашки i злегка натиснув на гумовi стiнки. З шийки
повiльно виповзла велика червона краплина вина. Вона також явно
не бажала вiдокремлюватися вiд пляшки; незважаючи на її досить
великий розмiр, ця краплина зразу ж таки ховалася назад у пляшку,
варт було тiльки зменшити тиск на гумовi стiнки.
Риндiн трохи струсонув пляшку:
- Ну, вiдокремлюйся! Велика краплина вина вiдiрвалася вiд
шийки i залишилася в чашцi.
- Перший бокал готовий! Давайте вашi!
В такий же спосiб Риндiн наповнив чашки товаришiв, поставив
пляшку назад у затискувач на столi i пiднiс свою чашку:
- Наш перший тост - за велику Радянську Батькiвщину, за ра-
дянський народ, за успiх того, що доручено нам Батькiвщиною! -
урочисто вимовив вiн.
Кожен узяв по тонкiй склянiй трубочцi i через неї випив вино.
Першим вiдiрвався вiд чашки Сокiл.
- Чудове вино,- сказав вiн.- Нiколи ще не пив такого!
- Скажу, воно ж таки космiчне,- вiдгукнувся Ван Лун.
