перепони,- лишалася i досi не вивченою наукою. Вiдомо було, що
випромiнювання виникає десь у бездоганних глибинах Всесвiту - i,
мабуть, це все. Розвиток науки i технiки за останнi роки допомiг
людинi оволодiти великими висотами. Прекраснi радянськi ракетоп-
лани пiдiймалися до найвищих шарiв стратосфери i починали вже
штурмувати iоносферу. Але й вони не допомогли науцi розгадати ос-
новнi таємницi космiчного промiння. Безсилими виявились також не
лише радiозонди, але й штучнi супутники Землi; навiть корабель
"Мiсяць-2", автоматичнi апарати якого зафiксували активнiсть кос-
мiчного випромiнювання на всiй вiдстанi мiж Землею i Мiсяцем, не
внiс нiчого вирiшальне нового в це питання. Встановлено було
тiльки одне: що вище над Землею, що далi вiд Землi провадити
спостереження, то активнiша дiя космiчного промiння.
Вченi сподiвалися, що тепер астроплан академiка Риндiна допо-
може, нарештi, з'ясувати природу загадкового випромiнювання.
Правда, дехто з учених висловлював побоювання, що космiчне
промiння в глибинах мiжпланетного простору може вплинути погано
не тiльки на прилади, а й на органiзм учасникiв експедицiї. В
якiй мiрi обгрунтованими були такi побоювання,- нiхто, звичайно,
сказати не мiг, тим бiльше, що iншi вченi заперечували цю мож-
ливiсть. Все-таки Ленiнградський iнститут фiзичних проблем на-
полiг на тому, щоб в астроплан взяли запаси листового свинцю.
Космiчне промiння в певнiй мiрi затримує свинець - в усякому
разi, бiльше, нiж iншi матерiали. Iнститут фiзичних проблем вва-
жав, що в разi потреби апарати i люди можуть бути захищенi таки-
ми свинцевими аркушами.
Так чи iнакше, але досi нiхто з учасникiв експедицiї не
помiчав нiяких змiн, не вiдчував нiякого впливу космiчного
промiння на свiй органiзм, хоча астроплан давно вже перебував у
мiжпланетному просторi.
Сокiл наполегливо провадив свої дослiдження, вимiрюючи iнтен-
сивнiсть i напрям потокiв космiчного випромiнювання. Вiн працю-
вав iз складними приладами, i Галя Рижко з повагою поглядала на
їх циферблати. Чутливi стрiлки, здригаючись, вiдзначали iнтен-
сивнiсть космiчного промiння, яке пронизувало весь астроплан.
Iншi прилади дозволяли встановити напрям, за яким промiння поши-
рювалося у Всесвiтi. Справа була в тому, що чимало вчених взагалi
заперечували думку про якийсь переважний напрям потокiв цього
промiння. Дослiдження Сокола мали метою перевiрити всi такi до-
гадки i встановити iстину.
Нiкого, крiм Риндiна, Сокiл не знайомив з наслiдками своїх
спостережень i висновками. Тiльки Микола Петрович, керiвник ек-
спедицiї, мав право коли завгодно пiдходити до Вадима пiд час йо-
го роботи i переглядати розрахунки i записи. Одного разу Галина
Рижко випадково почула коротку розмову:
- Чи певнi ви, що головний потiк iде саме з боку крабовидної
туманностi Тельця? - запитував стурбованим тоном Риндiн.
Сокiл вiдповiв, дещо вагаючись:
- Поки що всi данi свiдчать саме про це, Миколо Петровичу.
Але ось пiвгодини тому гамма-прилад показав, що напрям змiнився
на шiсть градусiв. Може статися, якраз у цей час пости керування
вiдхилили курс ракети?
- Сумнiваюсь. Вони попередили б мене або принаймнi сповiсти-
ли б про це потiм. Треба перевiрити. Цiкавiше за все, що в тако-
му разi головний напрям космiчного промiння збiгається з одним iз
головних потокiв радiовипромiнювання. Ви пам'ятаєте, їх три, такi
потоки: вiд дзети Тельця, вiд "наднової" зiрки в сузiр'ї Кассiо-
пеї i вiд тiєї точки в сузiр'ї Лебедя, де, як твердять, зiткнули-
ся двi галактики. Перевiряйте, перевiряйте, Вадиме! Це надзвичай-
но важливо. Невже центри виявляються спiльними i для космiчного
промiння, i для радiовипромiнювання?..
I Риндiн повернувся до себе в навiгаторську рубку, а Сокiл з
головою занурився в свої розрахунки.
Галя Рижко мало що зрозумiла з усiєї цiєї розмови. Тут було
страшенно багато темного й незрозумiлого, в цiй заплутанiй астро-
номiї! З часом вона безумовно зрозумiє все, цього Галя була пев-
на. I якщо б вона не вирiшила нi про що не запитувати Вадима Сер-
гiйовича, доки вiн не перестане офiцiальничати,- звiсно, можна
було б дуже швидко довiдатися, в чому тут рiч. Але Сокiл мовчав -
чи то вiд збентеження, чи чомусь ще. А сама Галя починати не мог-
ла: тут уже було питання самолюбства!
Найбiльше подобалося Галi допомагати Ван Луновi. Щодо готу-
вання їжi i господарських справ, то все це Галя, як ми пам'ятає-
мо, взяла в свої руки з першого ж таки дня. До речi, Ван Лун аж
нiяк не заперечував. У нього лишалося чимало дiла. Крiм
обов'язкiв штурмана, про якi ми вже говорили, вiн стежив за робо-
тою численних приладiв, що автоматично очищали повiтря в астроп-
ланi, видаляли з нього вуглекислоту, додавали свiжого кисню i ре-
гулювали вологiсть повiтря. Схвально поглядаючи на Галю, яка до-
помагала йому, Ван Лун промовляв:
- Дуже, дуже добре, дiвчино! Ще трохи - i Микола Петрович,
вважаю, дозволить передати вам все господарство. Шанобливо прошу
- придивляйтеся, вивчайте. Воно взагалi дуже iнтересно.
Втiм, Галинi Рижко здавалося неймовiрно цiкавим буквально
все. Микола Петрович заохочував iнтерес дiвчини до справ експе-
дицiї. Посмiхаючись, вiн казав:
- Ви, Галю, можете бути дуже кориснi нам. Навiть не нам, а
всiй науцi. Подумайте тiльки: все, що ви вiзьмете на себе, роз-
вантажить Ван Луна i Вадима. У них лишиться бiльше часу для го-
ловних справ. А вiд цього, безумовно, виграє наука. Звичайно,
тут, як i всюди, треба знати мiру. Якщо, наприклад, забрати над-
то багато обов'язкiв у Ван Луна, то вiн почне витрачати весь час
на тренувальну стрiльбу. А це для науки, гм, не найкориснiше.
- Вважаю скромно: все ж таки кориснiше, нiж лiричнi вправи
для геолога,- ущипливо вiдповiв Ван Лун, покосившися в бiк Сокола.
Дiло вiдбувалося пiд час обiду. Сокiл, мабуть, не розчув фра-
зи Ван Луна, занурений у власнi думки. Iнакше вiн обов'язково
вiдповiв би аналогiчною шпилькою на адресу Вана. Такими вже були
звичнi стосунки двох друзiв.
На загальне здивування Сокiл раптом палко заявив, немовби
пiдбиваючи пiдсумок своїм мiркуванням:
- Археоптерикс має бути! Неодмiнно має бути.
Сенс цього вигуку зрозумiв тiльки Ван Лун, який зразу ж таки
охоче пiдтримав розмову:
- Це, роблю висновок, нове вiяння в науцi? Дуже цiкаво. Зга-
дую: вчора один мiй добрий друг наполегливо запевняв, що ми не
зустрiнемо археоптериксiв. Боюся помилитися, але вiн нiбито дово-
див, що розвиток фауни на Венерi ще не дiйшов до них.
- Я не говорив так,- ображено заперечив Сокiл.
- Попереджав, боюся помилитись,- ввiчливо нагадав Ван Лун,
посмiхаючись краєчками губiв.
- Киньте, Ван! Тут справа не в жартах, та ще сумнiвного ха-
рактеру! Так, я вчора ще не вирiшив для себе цього питання. А
сьогоднi прийшов до певних висновкiв. На жаль, для вас усе це не
дуже важливо.
- Дозволю собi спитати: чому? - насторожено примружив очi
Ван Лун.
- А що являє собою для вас цей самий археоптерикс? У кращо-
му разi - чергову цiль для пострiлу, i все.
- Можна й так. Вважаю, ваш археоптерикс мене цiкавить менше,
нiж iншi тварини. Як мисливця, пiдкреслюю.
- А iнакше ставитися до нього ви й не можете. Тим часом для
геолога чи палеонтолога це питання надзвичайно важливе. Його пра-
вильне розв'язання може багато на що пролити свiтло. Що таке,
кiнець кiнцем, археоптерикс? Ну, скажiть, Ван!
Ван Лун не любив запитань "з пiдковиркою", якi охоче ставив
перед ним Вадим Сокiл. Однак палеонтологiєю вiн у свiй час трохи
цiкавився: тут нiбито не було нiчого пiдступного. Презирливо
скрививши губи, Ван Лун вiдповiв:
- Хм... думаю - такий птах... з рiзних ваших потвор однiєї з
ер... як це?.. мезозойської чи плезозойської?
- Ха-ха-ха! - розреготався геолог, переможно глянувши на
Риндiна i Галю.- Як ви зволили сказати? "Плезозойської" ери? Ой,
не можу! Ха-ха-ха! Дорогий Ван... ой, не можу! Ха-ха-ха! Ви, ма-
буть, вважаєте, що назва ери походить вiд найменування тварини
плезiозавра? "Плезозойська"! От насмiшив!
Ван Лун помiтно образився, хоча голос його лунав, як i
ранiше, урiвноважено:
- Дозволю собi зауважити: нiколи не вважав себе знавцем па-
леонтологiї,- сухо вiдповiв вiн.- Моя спецiальнiсть - енергетика
i ще трохи подорожi та полювання. Назви ер пам'ятаю не дуже, мо-
жу помилитися. Сподiваюсь, коли вашi звiрi з'являться, знайду для
них пiдходящу кулю. А вам можна буде спокiйно працювати,
сподiваюсь також. I сказати потiм, яка тварина, яка саме ера. I
пiдкреслюю: не дуже добре володiю вашою мовою. Можу iнодi помиля-
тися. Пробачте!
Микола Петрович вирiшив, що йому слiд втрутитися в розмову,
яка набула дещо гострого характеру. Вiн м'яко зауважив примирли-
вим тоном:
- На вашому мiсцi, Вадиме, я не звертав би уваги на випадко-
ву обмовку. Цiлком ясно, що Ван Лун просто помилився на словi.
Зрозумiло, що вiн хотiв сказати не "плезозойська" ера, а "палео-
зойська", чи не так, Ван?
- Вадим мiг зрозумiти одразу,- стримано i все ще трохи обра-
жено пiдтвердив Ван Лун.
Микола Петрович так само примирливо закiнчив:
- А вам, Вадиме, не завадило б щиро визнати, що ви й досi не
взялися як слiд за тренувальну стрiльбу. Нiби ви не знаєте, що це
- ваше слабке мiсце. Ви зобов'язанi оволодiти пiстолетом i гвин-
тiвкою не гiрше вiд нашої Галi. Ви йому допоможете, дiвчино? У
Ван Луна щось нiчого не виходить з його другом.
Галина Рижко, зашарiвшись (i коли вже вона вiдучиться вiд
цiєї поганої звички?..), мовчки кивнула головою. Сокiл скоса гля-
нув на неї i покiрливо вiдповiв:
- Завтра ж таки почну, Миколо Петровичу. Визнаю, що вiдстав.
- То ж бо й є. I ось що я думаю, Вадиме. Питання про археоп-
терикса досить цiкаве, а менi, на жаль, не довелося чути вашi
мiркування з приводу цього. Чи не погодитеся ви пояснити нам вашi
погляди? Час зараз
є. Це буде корисно нам усiм i, зокрема, нашому молодшому товари-
шевi.- Вiн указав на Галю.
- Наш молодий товариш, Миколо Петровичу,- вiдповiв Сокiл,
протираючи окуляри,- обiзнаний на цьому дещо бiльше i глибше, нiж
дехто iз старших...
- Вадиме! - докiрливо перестерiг його Риндiн.
-Та нi, я справдi нiчого не хотiв сказати такого. Ви в цьому
переконаєтеся самi. Ми чимало розмовляли з Галею на теми геологiї
i палеонтологiї... ще там, на Землi,- додав вiн.-I якщо мова зай-
шла про лекцiю, чи що, або реферат, то дозвольте перше слово на-
дати товаришцi Рижко. Вона впорає- ться з цим, запевняю вас.
Микола Петрович помiтно зацiкавився:
- Ви так вважаєте, Вадиме? Ану, прошу вас, Галю. Ми слухаємо.
Галя безпорадно подивилася на Риндiна, на Сокола, який три-
мався так, нiби все це його зовсiм не обходило, на Ван Луна, що
спiвчутливо дивився на неї. Виходить, як на iспитi. Там теж люб-
лять отак запрошувати: "Прошу вас, ми слухаємо..." Ну, гаразд,
якщо слухаєте, то слухайте! Галина Рижко нiколи не ухилялася вiд
бою. Будь ласка!
- А про що я мушу розповiсти? - вже задерикувато спитала во-
на саме Сокола.
- Ну... про геологiчнi перiоди, чи що.
Галя набрала повнi груди повiтря i хутко заговорила:
- Iсторiю Землi подiляють на два часи: догеологiчний - це
неймовiрно довгий перiод космiчного розвитку нашої планети - i
геологiчний. Цей останнiй подiляється на ери, а ери на перiоди.
Перiоди - на епохи. Найстародавнiшi ери - архейська i еозойська.
Вони не залишили нам майже нiяких ознак життя тварин i рослин.
Нашi знання про розвиток життя починаються з палеозойської ери, з
першого її перiоду - кембрiйського. За ним iшли девонський,
кам'яновугiльний i пермський перiоди цiєї ж самої палеозойської
