ери. Пiсля цього почалася мезозойська ера з її перiодами: трiасо-
вим, юрським i крейдяним. Далi - кайнозойська ера. Це вже наша
ера, її перiоди - третинний i четвертинний. Все!
Вона спинилася, захекавшись, наче пiсля доброї пробiжки на
сто метрiв. Сокiл демонстративно зааплодував:
- Ну, що я вам казав, Миколо Петровичу? Хiба не зразкове
знання теми? Стисло, конкретно i без помилок. А тепер можу дещо
додати i я. Мiж iншим, це, зокрема, може бути корисним i для Вана.
Ван Лун виразно пихкнув люлькою.
- Нi, я зовсiм про iнше,- мирно пояснив Сокiл.- Я про свої
думки. Ви прекрасно знаєте, Ван, що Венера настiльки молодша вiд
Землi, що там тепер мусить проходити ера, подiбна до земної мезо-
зойської. Чому це так - цiлком ясно. Всi спостереження, якi про-
вадилися досi з метою вивчити атмосферу Венери, показали, що на-
ша сусiдка завжди огорнена суцiльною пеленою густих хмар - вiд
полюса до полюса. Це свiдчить про бурхливе паростворення на її
поверхнi. Далi, останнi дослiдження складу її атмосфери показали
дуже своєрiдну картину. Я нагадаю вам про це, Миколо Петровичу,
це я про нашу бесiду з Акiмовим, пам'ятаєте?
- Звичайно,- пiдтвердив Риндiн.- Професор Московського
унiверситету.
- Саме так. Я прочитаю вам висновки цього солiдного вченого.
Я тодi записав їх. Ось вони.
Сокiл перегорнув кiлька сторiнок своєї записної книжки i про-
читав уголос:
- "Незвичайно щiльна атмосфера Венери помiтна, як вiдомо, у
формi обiдочка в перiод проходження планети по сонячному диску. Я
порiвнював темнi лiнiї в спектрi Венери з лiнiями вуглекислого
газу в лабораторiї. I змушений констатувати, що обидва ряди лiнiй
майже збiглися. Отже, можна твердити, що в атмосферi Венери дуже
багато вуглекислоти. Без побоювань помилитися, я вважаю, що в
повiтрi Венери вуглекислого газу майже в десять тисяч разiв
бiльше, нiж в атмосферi Землi. Ось чому я дуже радив би вам узя-
ти з собою досить великий запас кисню..." Ну, далi йдуть деякi
спецiальнi висновки. Проте i прочитаного цiлком досить.
- Так, вважаю, досить,- серйозно погодився Ван Лун.- В де-
сять тисяч разiв бiльше? Iнтересуюсь: чим же дихають там вашi ар-
хеоптерикси i бронтозаври?
- Все це доведеться з'ясувати саме нам,- тихо вимовив
Риндiн.
- Важкувато нам доведеться на Венерi,- сказала стурбовано
Галя.
- Ми маємо скафандри. Це буде, звичайно, важкувато, але що
ж поробиш? А може статися, цi припущення виявляться i перебiльше-
ними.
- От-от, ми все це i перевiримо,- заговорив знову Сокiл.-
Але я особисто надаю вирiшального значення твердженням професора
Акiмова. Це виключно серйозний науковий працiвник. Ви пам'ятаєте,
Миколо Петровичу, як вiн спецiально прийшов до нас, щоб розказа-
ти про наслiдки своїх спостережень i попередити нас?.. Так от,
хай Акiмов навiть дещо перебiльшує, хай на Венерi не так багато
вуглекислоти, як вважає вiн. Все одно цього також цiлком досить
для моїх висновкiв. Будь ласка, Миколо Петровичу, ось об'єктивнi
данi про умови життя на Венерi. Виключна вологiсть атмосфери,
суцiльнi хмари, середня температура - досить стала i без великих
коливань, десь близько сорока градусiв вище нуля,- значно
збiльшений процент вмiсту вуглекислоти в атмосферi. Все це
свiдчить про те, що на Венерi нинi продовжується не тiльки мезо-
зойська ера взагалi, але навiть точнiше - юрський її перiод.
- А поправки на самобутнiсть i своєрiднiсть розвитку форм
життя на Венерi? - запитливо зауважив Риндiн, який слухав Сокола
з великою цiкавiстю.
- Втiм, Миколо Петровичу, адже ж це само собою мається на
увазi,- трохи ображено вiдповiв Сокiл.- Я просто вживаю звичнi
для нас термiни.
Галина Рижко захоплено слухала геолога. Перед її очима, що
враз заблищали, вже виникали дивнi, розкiшнi картини життя Вене-
ри. Буйнi лiси невиданих рослин - гiгантських пальм, папоротi,
примхливих хвойних дерев... i серед цих хащiв - неймовiрнi
напiвфантастичнi страховища, потвори, якi так вражали її уяву ще
в дитинствi на сторiнках пiдручникiв i популярних книжок з гео-
логiї. Брр!.. i страшно, i неймовiрно цiкаво!
- Дозволю собi утруднити вас: чому цi умови характернi
тiльки для юрського перiоду? - поцiкавився Ван Лун.
- Можу пояснити, Ван,- поблажливо зауважив Сокiл.- Пер-
ший-лiпший пiдручник з геологiї розкаже вам, що для юрського
перiоду на Землi були типовими саме пiдвищена вологiсть атмосфе-
ри i пiдвищена середня температура. Це загальновiдомо. А якщо до-
дати до цього ще значно збiльшений процент вуглекислого газу в
повiтрi, то стає остаточно неминучим саме такий висновок. Бо вуг-
лекислота, себто сполука вуглецю з киснем, дає рослинам у надмiрi
необхiдний
їм матерiал для побудови клiтин. I саме надмiр вуглекислоти в
довколишньому середовищi за певних вiдомих умов може виявитися
дуже корисним для розвитку рослин.
- Розумiю,- погодився Ван Лун.- А далi? Нагадую: археопте-
рикс?
- А справа ось у чому. Якщо ми зробимо висновок, що на Ве-
нерi зараз триває перiод, аналогiчний земному юрському, то муси-
мо неминуче пов'язати рослинний свiт цього перiоду з його тварин-
ним свiтом. Iншими словами, на Венерi мусять тепер iснувати тва-
рини, аналогiчнi тим, якi населяли Землю в юрський перiод.
Справдi, хiба можна заперечувати взаємозв'язки фауни i флори у
першому-лiпшому геологiчному перiодi? Певна рiч, нi! А коли так,
то виходить, що на Венерi ми зустрiнемося з динозаврами, бронто-
заврами, атлантозаврами, диплодоками з категорiї...
- Рептилiй,- вставила i своє слово Галя Рижко. Вона вiдчува-
ла, як розповiдь Сокола дедалi бiльше захоплює її. Ах, якi над-
звичайнi справи чекають їх на Венерi. Скорiше б уже опинитися
там! Вона не сходила палаючих вiд збудження очей з Сокола, який
вiв далi:
- Потiм ми, очевидно, натрапимо на Венерi на хижакiв типу...
- Цератозаврiв! - знову не витримала Галя. О, вона чудово
пам'ятала малюнки, якi зображали цих доiсторичних велетнiв. Та що
там малюнки! Дiвчина вже нiби на власнi очi бачила цих потвор - з
довгими шиями, зубастими пащами i величезними гребiнцями на спи-
нах. Ось вони виповзають на товстих кривих лапах з лiсу, вони
наступають на вiдважних мандрiвникiв, якi вийшли з ракетного ко-
рабля в своїх скафандрах,- без скафандрiв, звичайно, не можна,
атмосфера Венери непридатна для дихання людини... Лютi хижаки
загрозливо роззявляють пащi... але вперед виходить смiливий мис-
ливець Ван Лун! Вiн спокiйно прицiлює- ться... бац! Один з страш-
них велетнiв падає, корчиться, загрiбає лапами землю, ламає дере-
ва. Але друга потвора тим часом кидається на Ван Луна з iншого
боку. А вiн - вiн не помiчає цього. "Товаришу Ван, небезпека!" -
кричить йому Галя. Проте Ван Лун не чує. Потвора наближається до
нього, вона уже ось-ось схопить його, розiрве на шматки. I тодi
Галина Рижко блискавично дiє. Так, прийшла її черга показати, на
що вона здатна! Вона прикладає гвинтiвку до плеча. Лунає пострiл,
влучний пострiл юного снайпера, який безстрашно зустрiв небезпе-
ку. Куля з гвинтiвки Галi Рижко вбиває хижака. Як i перша потво-
ра, вiн падає, звивається в корчах, з нього юшить густа кров...
Ван Лун дякує Галi, а вона вiдповiдає йому: "Нiчого, це
дрiбницi!", i спокiйно йде далi, її пильнi очi вже шукають iншу
цiль... Ех, оце життя!
Захоплена яскравими картинами, якi малювала їй уява, Галя за-
була на мить, що вона перебуває поки що не на Венерi, а все ще в
астропланi. Давай далi, давай! I вона з силою вдарила кулаком по
столу, бiля якого вiдбувалася бесiда.
I зразу ж таки дiвчина злетiла вгору, пiд стелю, вiдштовхну-
та власним ударом. Чашка з водою, яку тримала Галя, полетiла, пе-
рекидаючись в повiтрi, в один бiк, виделка - в iнший. А сама Га-
ля, хапаючись за шкiрянi петлi в стiнi, з усiх сил брикала нога-
ми, щоб повернути тiлу нормальне положення. Вона чула гучний смiх
товаришiв, але не наважувалася навiть поглянути в їх бiк: такий
сором, така ганьба! Досi не звикнути до умов життя в невагомому
свiтi! "Юний снайпер", "вiдважний стрiлець"... просто дурне
дiвчисько, що не вмiє держати себе в руках, ось вона хто!
Спритним рухом Ван Лун спiймав чашку, яка все ще перекидала-
ся в повiтрi, i поставив її на стiл, закрiпивши в пружинному за-
тискачi. Ще через секунду повернулася з повiтря i виделка. Цiлком
спокiйно, наче сталося саме те, що мусило статися, Ван Лун сказав:
- Шкодую, Iнститут мiжпланетних сполучень не передбачив
мiцнiших затискачiв, щоб добре утримувати на мiсцi експансивних
пасажирiв. Галю, треба помiркувати. Ременi чи шнурки зав'язувати.
Стелю головою пробивати не треба!
Не пiдводячи очей, знiяковiла Галя Рижко знову примостилася
бiля столу. Цього разу вона не знайшла слiв для вiдповiдi. Якi
там слова! Ще хвилина - i вона могла б розплакатися з досади на
саму себе! Втiм, тут, як завжди, доброзичливо вiдгукнувся Микола
Петрович.
- Досить, досить, друзi! Менi здається, що Вадим не закiнчив
своєї розповiдi. Ви спинилися на цератозаврi?..
- Правда, Галю, адже ви самi можете доповнити мене,-
приєднався до нього Сокiл, бажаючи розважити засмучену дiвчину.-
Ми не згадали кiлькох рептилiй того ж таки перiоду. Пам'ятаєте, з
тих, що пристосувалися до життя в повiтрi?
Галя потроху опанувала себе.
- Птеродактилi i рамфорiнхи,- вiдповiла вона коротко, все ще
втупившись у стiл.
- Так,- пiдтвердив Сокiл.- Отже, я закiнчую. Ми, очевидно,
зустрiнемося на Венерi з iхтiозавром, рептилiєю, яка пристосува-
лася до життя у водi, забавною такою напiврибиною. I зрештою, я
певен, що ми знайдемо там i живих археоптериксiв - цих дивних
напiвплазунiв, напiвптахiв. У мене, каюся, є навiть своя мрiя...
Вiн спинився на кiлька секунд, нiби обмiрковуючи.
- Яка мрiя?
- Привезти назад на Землю, як зразок, одного живого археоп-
терикса. Адже ж вiн, слово честi, дуже малесенький, i важить ма-
ло, i мiсця займе зовсiм небагато. Миколо Петровичу, адже ж ар-
хеоптерикс за розмiром не бiльший вiд звичайної нашої ворони,- з
благанням додав Сокiл, поглянувши на Риндiна.
- Мабуть, поки що про це говорити ранувато,- вiдповiв той.-
Спочатку знайдiть вашого археоптерикса, а тодi вже обговоримо, як
бути з ним.
- Наважуся заперечити,- втрутився в розмову Ван Лун,
зберiгаючи незворушно серйозний вигляд.- Навiщо, вважаю, везти на
Землю таку дрiбницю? Це не фауна Венери, це просто як ворона...
як це?.. Так, обскубана ворона! Нi, нi,- рiшуче вiв вiн далi,
нiби не помiчаючи того, що Сокiл ось-ось готовий був вибухнути
вiд обурення,- пропоную краще дещо переконливiше.- Вiн виразно
приклацнув пальцями.- Наприклад, можна бронтозаврика... дуже по-
менше розмiром, щоб помiстився в кораблi. Вважаю, можна тримати
його на ланцюжку для безпеки. I привчати їсти з рук... а?
Дружний смiх зустрiв пропозицiю Ван Луна. Дiйсно, це була ку-
медна думка: везти в астропланi на Землю, та ще привчати їсти з
рук "невеличку" тварину - метрiв щось вiсiмнадцять завдовжки!
- Менi здається, ви забуваєте, Ван, що у нас всьо-
го-на-всього астроплан, а не океанський пароплав,- зауважив,
смiючись, Риндiн.
- Дозволю собi з'ясувати: не забув. Пропоную не багато
рiзних зразкiв,- наполягав Ван Лун, не змiнюючи тону,- тiльки
один бронтозаврик, Миколо Петровичу! Щонайменшу, як це,- бронто-
заврячу дитинку. Вона, мабуть, трошки пiдросте в дорозi. Приле-
тить на Землю дуже симпатична!
Певна рiч, Ван Лун вiдверто жартував. Але людина, незнайома з
його манерою жартувати, наприклад, Галина Рижко, легко могла б
подумати, що вiн говорить цiлком серйозно. Жоден мускул не здриг-
нувся на його незворушному вилицюватому обличчi, не пiдвелися
