жива iстота, наослiп намацуючи собi шлях мiж скелями в кала-
мутнiй бурхливiй водi. Хотiлося пiдштовхнути його руками, допо-
могти йому вибратися з цупких скель. I от, нiби звiльнившись, ас-
троплан з силою рвонувся вперед i вгору. Вiн повернувся набiк,
каюта немов сказилася, її стеля зненацька опинилася внизу, гамак,
в якому лежала Галя, жбурнуло вбiк, потiм вiн повиснув сторчма,
поставивши дiвчину вниз головою. Корабель перевертався кормою
вгору... Секунду чи двi вiн стояв у водi на носi, потiм повiльно
почав опускати корму, розгойдуючись з боку на бiк. Але вiн плив,
плив!
На екранi перископа майнуло свiтло.
- Небо! Небо! - радiсно закричала Галя. Так, на екранi по-
казалося сiре, хмарне небо Венери. З важких темних хмар кожної
хвилини готовий був ринути дощ. Безрадiсне, низьке, присмеркове,-
проте все ж таки небо! I навколо астроплана вже не було видно ви-
соких схилiв скелястого мiжгiр'я. Вiн плив по бурхливiй рiчцi,
вiн плив кормою вперед, захоплений потоком води, яка заповнила
мiжгiр'я.
- Ура! Ура! - кричала, забувши все на свiтi, Галя Рижко,
яка тепер уже знову нiчого не боялася.- Пливемо по рiчцi, по
рiчцi! Ура!
Вадим Сокiл i Ван Лун схвильовано посмiхалися, поглядаючи на
дiвчину, яка не пам'ятала себе вiд радостi.
Погойдування астроплана зменшувалося. Його величезний корпус
поступово заспокоювався на поверхнi води, що несла корабель далi
й далi до моря. Галя вiдчувала, що вона не може бiльше залишати-
ся на одному мiсцi. Треба було щось робити, знайти вихiд щастю,
яке переповнювало її! I вона нарештi не витримала.
Забувши про суворi розпорядження Риндiна, про непорушну дис-
циплiну екiпажу астроплана, Галя вiдстебнула пряжки запобiжних
ременiв, зiскочила з гамака на пiдлогу i, з трудом зберiгаючи
рiвновагу на незвично хиткiй пiдлозi, кинулася до навiгаторської
рубки все з тим же самим переможним вигуком "ура!".
Услiд їй линули здивованi голоси Сокола i Ван Луна:
- Галиночко, куди ви? Не можна!
- Галю, порядку немає! Буде погано! Але вона не чула нiчого.
Наче куля, влетiла вона до навiгаторсько рубки, пiдбiгла до
здивованого, враженого Риндiна i, нiби не помiчаючи суворого
виразу його нахмуреного обличчя, обхопила з розбiгу шию ака-
демiка i дзвiнко поцiлувала його:
- Ой Миколо Петровичу, дорогий, золотий, яка я щаслива, Ми-
коло Петровичу, як хороше жити на свiтi! Як я люблю вас!
Риндiн навiть не намагався зберегти суворого виразу. Похитую-
чи докiрливо головою, вiн посмiхався i повторював:
- Ай, пустунка! Ай, недисциплiноване дiвчисько! Та хiба ж
можна так? От я вам задам!..
Але Галя бачила, що його очi зволожилися, пiдозрiло заблища-
ли. Академiк обiйняв однiєю рукою дiвчину за плечi i повчально
промовив:
- I, будь ласка, не думайте продовжувати... А то ще, чого
доброго, вiд хвилювання хлюпати почнете, знаю я вас... Стривайте,
менi якась смiтинка в око попала, треба прочистити. Де моя носо-
ва хустинка, га?..
Притиснувшись щокою до плеча Миколи Петровича, Галя дивилася
разом з ним на екран перископа, на якому швидко пропливали незна-
йомi крутi береги, увiнчанi червоними кронами цикадей i кипа-
рисiв, зарослi густим оранжевим чагарником. Цi береги вiдступали
далi й далi, поверхня пiнявої води ставала ширшою й ширшою, за-
повнюючи собою весь чисто виднокруг.
Астроплан випливав у море, величезне море, тьмяне срiбло яко-
го зливалося з сiрим обрiєм. Хвилi м'яко погойдували мiжпланет-
ний корабель, до половини занурений у воду. Сопла його ракетних
двигунiв дивилися пiд кутом униз, нiс був трохи пiдведений. Рух
корабля поступово уповiльнювався -i нарештi корабель спинився
зовсiм.
Риндiн обома руками повернув до себе схвильоване обличчя
Галi, нiжно поцiлував
її в чоло i сказав:
- Iдiть, дiвчинко моя. Щастя не зрадило нас,- чи не ваша це
щаслива зiрка виручає нас, а?.. Iдiть, скажiть Вадиму i Ван Луну,
що я прошу їх ретельно оглянути всi примiщення корабля. Треба пе-
ревiрити всi його куточки, всi чисто механiзми,- чи не зiпсувало-
ся щось через цi пiдводнi штовхання й удари, яких зазнавав ас-
троплан. Адже ж завтра ми вилiтаємо в зворотний шлях, треба
встигнути все зробити. Iдiть, iдiть, Галю. I не забувайте про
дисциплiну. Дивiться, щоб бiльше не траплялося таких витiвок, як
от сьогоднi. Чуєте, розбишако?
Це прозвучало суворо - i очi Миколи Петровича дивилися на Га-
лю з-пiд насуплених брiв теж дуже суворо... Втiм, скiльки б цьо-
го дня погляд тих очей не спинявся на життєрадiсному, веселому
обличчi дiвчини,- в них свiтилася ласка, а голос академiка ми-
мохiть лагiднiшав. Звичайно, розбишака, навiжене дiвчисько, яке
треба тримати в руках, усе це так. I Вадиму часом доведеться ли-
ше над силу справлятися з її експансивнiстю, це також вiрно. Але
Микола Петрович тепер ще бiльше розумiв молодого геолога i радiв
за нього...
А наступного дня, 16 лютого, точно виконуючи вказiвки Землi,
експедицiя була напоготовi до вильоту в зворотну мiжпланетну по-
дорож. За кiлька хвилин до пiвдня Галя Рижко, як i її товаришi,
вже лежала в своє- му гамаку, мiцно закрiпивши пряжки запобiжних
ременiв.
В iлюмiнатори центральної каюти лилося фiолетувате свiтло Ве-
нери - примарне тьмяне свiтло планети, населеної дивовижними пот-
ворними iстотами, планети, яка ховала в своїх нетрях i печерах
дорогоцiннi iнфрарадiй i ультразолото. З м'яким шумом засунулися
металевi заслiнки iлюмiнаторiв, ховаючи за собою те примарне фiо-
летувате свiтло i далекi береги, вкритi пишною оранжево-червоною
рослиннiстю.
У каютi пролунав голос Риндiна:
- Увага! За хвилину даю старт.
- I не попрощалися як слiд з Венерою,- сказала засмучено Га-
ля.- Вчора нiколи було, i сьогоднi не встигли... Бiльше уже не
побачимо її.- Вона сказала це тихо, про себе. Але Риндiн почув її.
- Не побачимо ми, побачать iншi,- вiдповiв вiн твердо.- На-
ша подорож сюди не остання, Галю, а перша. На планетi майорить
наш рiдний радянський прапор. Шлях на Венеру вiдкрила наша експе-
дицiя - i тим шляхом полетять десятки iнших мiжпланетних ко-
раблiв. Увага, товаришi, увага!
Руки академiка Риндiна лежали на пультi керування. Микола
Петрович поглянув на екран перископа, на сiрi хмари неба Венери,
якi пливли по ньому, на циферблат годинника. Дванадцять!
- Даю старт!
...Стривожена громоподiбними вибухами, якi гуркотiли над мо-
рем, занепокоєна хвилями, якi бурхливо набiгали на береги, над
червоними верхiвками струнких цикадей, над незайманими нетрями
Венери пiдвелася плеската голова невiдомої потвори.
Величезними виряченими очима потвора подивилася на море, без-
глуздо втупилася в небо, побачила там малесеньку темну рисочку,
яка блискавично майнула пiд свинцевими хмарами i зникла в їх
густiй товщi,- i, нiчого не зрозумiвши, сховалася знову за черво-
но-оранжевими деревами, в гущавину i присмерк вологого первiсно-
го лiсу...
ЕПIЛОГ,
написаний автором на вимогу читачiв, якi
бажали довiдатися, як мiжпланетний кора-
бель "Венера-1" повернувся на Землю.
Земля чекала.
Увага всього людства була зосереджена на одному: експедицiя
академiка Риндiна, успiшно виконавши завдання, залишила Венеру i
летить у мiжпланетному просторi, повертається на Батькiвщину. Так
сповiщало урядове повiдомлення, передане всiма радiостанцiями,
опублiковане всiма газетами свiту. Астроплан "Венера-1" перебу-
вав на шляху додому, на Землю,
Це знали всi, про це сповiщала i коротенька радiограма з бор-
ту "Венери-1", вiдправлена ще пам'яткого дня 16 лютого. Проте нею
i обмежувалися вiдомостi про астроплан. Ця радiограма виявилася
останньою, яку пощастило прийняти радiостанцiям Землi. З цього
моменту зв'язок з астропланом обiрвався знову.
Могло статися, що експедицiя Риндiна i чула радiосигнали, якi
безперервно надсилали в мiжпланетний простiр потужнi радiостанцiї
Землi; можливо також, що й передавач астроплана акуратно
вiдповiдав на цi сигнали. Проте вiдповiдi експедицiї Риндiна не
досягали Землi,- очевидно, заглушенi потоками космiчного
промiння, в сферi якого пролiтав мiжпланетний корабель. Операто-
рам Землi не могли допомогти тут навiть найчутливiшi приймачi.
Повторювалося те ж саме, що вiдбувалося пiд час польоту ас-
троплана з Землi на Венеру, коли радiозв'язок з експедицiєю та-
кож надовго обривався через неподоланнi космiчнi перешкоди. Але
тепер становище було значно тривожнiше.
Тодi астроплан летiв за найпростiшим маршрутом, який розроби-
ли ще першi ентузiасти мiжпланетних подорожей на початку нашого
вiку. То був час, коли польоти в свiтовий простiр вiдбувалися
хiба що в науково-фантастичних романах, а вченi, якi виношували
цю смiливу iдею в тишi своїх кабiнетiв, примушенi були задо-
вольнятися лише теоретичними розрахунками. Такi розрахунки дуже
прислужилися в подальшому.
Напiвелiптичний маршрут польоту Земля - Венера, наприклад,
логiчно витiкав iз взаємного розташування орбiт цих планет, iдея
його була цiлком правильною, як довели всi подальшi перевiрки.
Мiжпланетний корабель, вилетiвши за цим маршрутом i встановивши
правильний курс у Всесвiтi, обов'язково мусив досягти Венери. I
завадити йому, привести до iншої точки мiжпланетного простору
могла б тiльки виключна, катастрофiчна причина.
Зовсiм iншою була картина тепер.
До споконвiчної схеми i спiввiдношення небесних свiтил втру-
тилася нова сила - комета, яка пролiтала крiзь Сонячну систему.
Астроплан, вилетiвши з Венери, потрапляв до сфери її тяжiння i
мусив описати в просторi складну криву, яка кiнець кiнцем приве-
де його на Землю. Докладнi розрахунки, проведенi найновiшими
швидкiсними електронними обчислювальними машинами, свiдчили саме
так. Астрономи на пiдставi таких розрахункiв розробили для експе-
дицiї академiка Риндiна новi строки вильоту з Венери i новий
курс. Зрозумiло, як важливо було тепер стежити за польотом ас-
троплана за тим новим маршрутом!
Втiм, через те, що мiжпланетний корабель академiка Риндiна
залишався невловимим навiть для найпотужнiших земних телескопiв i
радiолокацiйних установок, астрономи могли б стежити за його
польотом виключно за радiограмами з астроплана. Мiж тим, цей
зв'язок обiрвався, i тепер нiхто на Землi не знав про дiйсне ста-
новище i мiсцеперебування корабля.
Грунтуючись на розрахунках, астрономи, певна рiч, могли пер-
шого-лiпшого дня i першої-лiпшої секунди визначити на небеснiй
картi ту точку, в якiй мусив перебувати мiжпланетний корабель.
Але все це були тiльки теоретичнi розрахунки. I хоч би якими точ-
ними i переконливими вони були, все одно вони не могли замiнити
собою практичних вiдомостей, реальних повiдомлень про долю живих
людей, перших вiдважних посланцiв Землi в мiжпланетний простiр!
Людство хвилювалося з кожним днем бiльше. Астрономи не вихо-
дили з обсерваторiй. Вони вiдривалися вiд телескопiв лише для то-
го, щоб у тисячний раз знову зануритися в перевiрку обчислень, i
припиняли обчислення тiльки для того, щоб знову припасти до оку-
лярiв телескопiв. Оператори встановили безперервнi чергування
бiля радiолокаторiв i найчутливiших радiоприймальних устроїв.
Астроплан лишався невидимим i нечутним. Мiж тим, наближався вже
час, коли можна було б сподiватися помiтити його на небозводi у
виглядi найдрiбнiшої виблискуючої iскорки, принаймнi у найпо-
тужнiшi земнi телескопи Кримської обсерваторiї.
I ще одне питання хвилювало Землю: де спуститься мiжпланет-
ний корабель? Московський iнститут мiжпланетних сполучень опуб-
лiкував комюнiке, в якому йшлося про те, що мiсце спуску остаточ-
но ще не визначено. Могли бути два варiанти.
